2023 р. Україна святкує 200-ліття від дня народження Івана Лаврівського (1823–1873) – українського композитора, диригента, священника Української греко-католицької церкви.
Іван Лаврівський народився у селі Лопінка на Лемківщині (ліквідоване у 1946–1947 роках) у родині Андрія Лаврівського, місцевого пароха. Навчався у Перемишлі в хоровій школі. Навчання продовжив у Греко-католицькій духовній семінарії у Львові. Музикою займався під керівництвом Вінсента Серсавія, а також Ф. Лоренца, регента римсько-католицького катедрального собору в Перемишлі. Після висвячення (1849) працював у селі Лопушниця (нині – Старосамбірського району Львівської області). Переїхавши до Перемишля, обійняв посаду префекта (наставника) в духовній семінарії (1850–1854). Керував хором дяко-учительської школи. Упродовж 1854–1861 років був адміністратором греко-католицької парафії у Кракові, а в 1861 р. – її настоятелем. У 1863–1866 роках проживав у Львові, де керував хором Греко-католицької духовної семінарії. У 1866 р. переїхав у Холм (нині – місто Люблінського воєводства, Польща), де він був до кінця життя. Там І. Лаврівський працював віцеректором і професором Греко-католицької духовної семінарії, викладав теологію, літургіку й церковний спів, виконував обов’язки настоятеля катедральної парохії, був катедральним каноніком і членом консисторії. Таку інформацію подають більшість довідкових видань та наукових розвідок про життєвий і творчий шлях видатної особистості української культури.
Мистецька спадщина І. Лаврівського поділяється на дві частини. Першою потрібно вважати церковну музику композитора. За словами Б. Кудрика (1937) і З. Лиська (1994), І. Лаврівський написав не менше 29 духовних творів (О. Осадця, 2022). Незважаючи на складність їхнього датування, вони розкривають два періоди творчості автора: перемишльсько-львівський (1850–1866) і холмський (1866–1873). У 1852 р., коли І. Лаврівський жив у Перемишлі, в українських часописах появилися перші відгуки про його композиції. У 1865–1866 роках, під час перебування композитора у Львові, були написані найвідоміші твори: «Вічна пам’ять», «Христос Воскрес», «Услиши, Господи», «Нас ради розп’ятого». За словами фахівців, хорові твори перемишльсько-львівського періоду зберігаються в основній своїй частині тільки в рукописах.
З переїздом до Холму у творчості І. Лаврівського наступив новий період. Усі хори він там написав під тиском політики російського уряду (З. Лисько). Це призвело до того, що композитор втратив свою церковно-музичну ідентичність. У результаті твори холмського періоду не були популярними на західноукраїнських землях. Це доводиться стверджувати у час, коли усі вони були опубліковані у видавництві П. Юргенсона у Москві в 1890 р.
Фонди Львівської національної наукової бібліотеки України імені В. Стефаника підтверджують висновки багатьох науковців. У Бібліотеці зберігається 18 творів І. Лаврівського в жанрі духовної хорової музики у вигляді 32 рукописних списків і лише три нотодруки (О. Осадця, 2022). Деякі з них походять із колекції українського композитора і теоретика музики Порфирія Бажанського («Народного Дому»). Серед них – найвідоміші чоловічі хори «Вѣчная память» (автограф І. Лаврівського) і «Христос Воскресе» (автограф І. Лаврівського). З колекції П. Бажанського походить також малознаний сьогодні чоловічий хор «Многая лѣта» (автограф І. Лаврівського), який окремі дослідники зараховують до світського репертуару композитора (З. Лисько, 1994).
Із багатьох вирізняється збірник української піаністки Галини Левицької (власність підтверджує штамп). Рукописні партитури, які входять до нього, датуються 1867–1870 роками. Серед них є копії малопоширених творів І. Лаврівського «Nas rady raspiataho» і «Jawysia» (для чоловічих хорів). На окрему увагу заслуговують також два рукописні збірники хору товариства «Зоря» у Львові (власність підтверджує штамп). Один із них датується 1904 р., інший – не датований. Відрізняючись за змістом, вони містять твір «Нас ради».
У вивченні творчої спадщини І. Лаврівського велику цінність мають ескізи обробок духовно-музичних творів галицьких композиторів з давніх співаників Перемишльського катедрального хору, які підготував Станіслав Людкевич у 1908–1914 роках і які до Другої світової війни зберігалися в Бібліотеці Інституту церковної музики у Львові. Керуючи перемишльським катедральним хором, він писав партитури на основі поголосників (спартів) популярних літургійних творів західноукраїнських композиторів. До 33 ескізів увійшли твори І. Лаврівського «Вічная память», «Услиши, Господи, глас мой», «Христос Воскресе», «Хвалите», «Радуйтеся праведнії».
Рукописи церковних творів І. Лаврівського, які зберігаються у фондах ЛННБ України ім. В. Стефаника, розкривають насамперед перемишльсько-львівський період його творчості. Деякі з них позначені частковим впливом музики Дмитра Бортнянського. Більш повно вони увібрали музично-виражальні засоби композиторів доби віденського класицизму, а також італійської та французької оперних шкіл початку ХІХ ст. Для українського композитора прикладом були здобутки Вольфганга Амадея Моцарта, Франца Йозефа Гайдна. Дослідники неодноразово писали, що найвідоміший твір І. Лаврівського «Вічная память» сповнений мелізматичних прикрас у стилі раннього італійського романтизму (Б. Кудрик, 1937). Ґрунтовний аналіз композиції, проведений М. Новакович (2017), доводить, що ритмічна будова твору має велику схожість із конкретними творами Людвіга ван Бетховена («траурна хода» симфонії № 7) і Франца Петера Шуберта (квартет «Смерть і дівчина»). Переробку твору «Вічная пам’ять» для мішаного хору здійснив Філарет Колесса. Один із примірників цього видання, які зберігаються у фондах ЛННБ України ім. В. Стефаника, містить штамп «Бібліотеки Інституту церковної музики у Львові».
Вагому частину мистецької спадщини І. Лаврівського становлять світські пісні на основі літературних творів. Їхня поява була тісно зв’язана з боротьбою за національне музичне виховання. Педагогічну працю І. Лаврівський розглядав як краще місце для вкорінення української музики в суспільстві. У своїх спогадах учень І. Лаврівського Анатоль Вахнянин писав, що «тричі в тиждень ми співали легенькі квартети виключно німецьких авторів. І лише завдяки І. Лаврівському, який збирав молодь у себе вдома, хоровий репертуар поповнювався українськими композиціями. Найчастіше учні співали нові його твори, добре пам’ятали “Річку”, “Осінь” і “Красну Зорю” [“До Зорі”]». З приїздом до Львова І. Лаврівський почав співпрацювати з товариством «Руська Бесіда», яке взяло на себе завдання організації українського театру і музичних вечорів. На концертах товариства все частіше звучали твори І. Лаврівського. Взявши за основу «старогалицькі» мотиви, він став провідником національних ідей. 26 лютого 1862 р. у Львові вперше прозвучала його композиція «Річенька» (слова Якова Головацького). З відкриттям у 1864 р. музично-драматичного театру у Львові І. Лаврівський брав активну участь у його діяльності. Знаменною стала постановка на його сцені 25 травня 1865 р. оперети «Пан Довгонос» за сюжетом Климента Меруновича.
За підрахунком З. Лиська (1994), І. Лаврівський написав чотири солоспіви, вісімнадцять світських хорів і три співогри. Багато з них побачило світ у друкованій формі. Так, солоспів «Любо спливає» (сл. невідомого автора) опублікували в літературному альманасі «Лѣрвакъ зъ надъ Сяна» (Перемишль, 1852), який продовжив традицію «Русалки Дністрової». Перебуваючи у Кракові, І. Лаврівський підготував збірничок «3 пѣсни народніи уложенніи на чотыри мужескіи голосы», який надрукували у Ставропігійському інституті у Львові в 1855 р. До нього увійшли три хори: «До Зори» (слова І. Гушалевича), «Увѣщанье для милои» (слова Вацлава Залеського, під псевдонімом Вацлав з Олеська) і «Козакъ “До Торбана”» (слова І. Гушалевича). Усі зазначені видання сьогодні зберігаються у фондах ЛННБ України ім. В. Стефаника.
Більшість хорів І. Лаврівського упродовж тривалого часу була відома лише в рукописах. У них концентрувалися вибухи болю, сила хору, ніжне хвилювання звуковими струнами, нервова гармонія і кінцева луна (П. Бажанський, 1881). Сьогодні фонди ЛННБ України ім. В. Стефаника найкраще демонструють популяризацію світських композицій І. Лаврівського, які «тихо и спокôйно трогали духа и серце» (П. Бажанський, 1881). Першим кращим прикладом є збірник квартетів «Кобзарь» (Львів, 1885), поява якого стала можливою завдяки вихованцям Греко-католицької духовної семінарії у Львові. До збірника увійшли твори «До Зорѣ», «До Соловія», «Козакъ до “Торбана”» і «Руска рѣка». У передмові до видання А. Вахнянин і П. Бажанський зазначили, що у цій книжці вбачають початок серії видань, хочуть надрукувати цілу низку музичних творів, ознайомити українське суспільство і весь слов’янський світ з українською піснею. Окреслені завдання більш повно реалізувало товариство «Львівський Боян», яке було засноване з ініціативи А. Вахнянина в 1890 р. і розглядало своїм головним завданням «плекання головно русько-національного співу, так хорального, як і сольного, а також музики інструментальної» (Л. Назар-Шевчук, 2016). Активне впровадження української музичної спадщини в мистецький обіг стало можливим завдяки видавництву, яке діяло при «Львівському Бояні» з 1892 р. Сьогодні у фондах ЛННБ України ім. В. Стефаника зберігаються надруковані видавництвом композиції «Річенька: Мішаний хор à сapela» на слова Я. Головацького (Львів, 1895; перевидання – Львів, 1912); «Заспівай ми Соловію: Мішаний хор (à capela)» (Львів, 1896; перевидання – Львів, 1912); «Осїнь: Мішаний хор à сapela» на слова Миколи Устияновича (Львів, 1913). З чоловічого на мішаний усі хори переробив Остап Нижанківський. Хор «Осінь» також опрацьовував С. Людкевич, що визначала сфера його діяльності. Завдяки «Львівському Бояну» в літографічній майстерні Андрія Андрейчина вийшов хор «Корона, мечь і лїра» (слова Богдана Дідицького), який був скомпонований ще у 1855–1863 роках. Він увійшов у «Збірник квартетів: На мужескій хор» (Львів, б. р.) під редакцією О. Нижанківського. Продовжуючи традиції «Львівського Бояна», академічний хор «Бандурист», який згодом діяв як самостійне товариство, видав твори «Осїнь», «Козак до Торбана» і «Засьпівай ми соловію» (після 1904 р.). Вони увійшли до серії «Підручної бібліотеки товариства “Бандурист”».
Інші видавництва зосередили увагу на перевиданні окремих творів І. Лаврівського. У фондах ЛННБ України ім. В. Стефаника зберігається серія «Квартети на мужеський хор», яка почала виходити в 1898 р. у львівському музичному видавництві «Торбан» під керівництвом Осипа Роздольського. Перший її випуск, який появився накладом Данила Роздольського, відкриває твір «Козак до Торбана».
Як свідчать штампи на багатьох друкованих творах І. Лаврівського, вони були у фондах більшості бібліотек західного регіону України. Велика їхня частина входила до книгозбірні Наукового товариства імені Шевченка. Вони обов’язково були в бібліотеках хору товариства «Зоря», «Львівського Бояна», «Перемиського Бояна» та інших.
У фондах ЛННБ України ім. В. Стефаника невелику частину становлять рукописи-копії творів І. Лаврівського. Серед них хор «До Зорѣ», який входить до збірника зі штампами видавництв «Бібліотеки музикальної» і «Бібліотеки Руського Народного Дому». На окрему увагу заслуговує копія хору «Пѣснь прощальна» у репертуарному збірнику, який готував музикант-аматор А. Хотинецький у 1907–1913 роках у Самборі і Радиничах (нині – село Мостиського району Львівської області). З Греко-католицької богословської академії у Львові походить збірник рукописів-копій 172 композицій. Першим у ньому поміщений чоловічий хор «Осѣнь» на слова М. Устияновича. До нього входять також чоловічі хори «Заспѣвай ми соловѣю» і «Я въ чужинѣ загибаю» на слова Я. Головацького. Унікальність збірника засвідчує також наявність у ньому третьої частини співогри «Роксоляна» (написана І. Лаврівським у 1865 р.), яка відома під назвою «Здравствуй Роксоляно».
Цінною у вивченні творчої спадщини І. Лаврівського є колекція П. Бажанського з фондів ЛННБ України ім. В. Стефаника. До неї входить співогра «Пан Довгонос» (написана І. Лаврівським у 1865 р.), інструментальна частина. З рукопису видно, що її виконував оркестр, в якому провідну роль відіграє скрипка. До складу оркестру входив також струнний смичковий інструмент альт і духові інструменти, такі як флейта, евфоніум, труба, тромбон, гобой і кларнет. Середній темп (андантіно) музики чергувався з модерато. Вона вражала слухачів мотивами народних пісень.
Іван Лаврівський – один із найяскравіших представників музичної школи України. Його творчість акумулює досягнення перемишльського осередку. Вона побудована на переосмисленні місцевих традицій і композицій західноєвропейських митців. Фонди Львівської національної наукової бібліотеки України імені В. Стефаника відкриті для глибшого пізнання як відомих, так і малознаних духовних і світських творів І. Лаврівського, а також індивідуального стилю композитора.
