Місяць: Вересень 2022

Відзначення Всеукраїнського дня бібліотек

Відзначення Всеукраїнського дня бібліотек

Відзначення Всеукраїнського дня бібліотек для колективу Львівської національної наукової бібліотеки України імені В. Стефаника розпочалося із Божественної Літургії у Гарнізонному храмі святих апостолів Петра і Павла.

Після спільної молитви з професійним святом присутніх привітав єпископ Курії Києво-Галицького Верховного Архиєпископа, голова Пасторально-міграційного відділу Патріаршої курії УГКЦ отець Степан Сус.

Генеральний директор ЛННБ України імені В. Стефаника Василь Ферштей висловив подяку працівникам Бібліотеки, які безустанно працюють над збереженням і збільшенням національної спадщини та всім, хто надавав і надає безцінну допомогу Бібліотеці, особливо у надскладний час віроломної російської агресії.

Опубліковано root в Без рубрики
Щиросердечно  вітаємо Вас із Всеукраїнським днем бібліотек!

Щиросердечно вітаємо Вас із Всеукраїнським днем бібліотек!

Вельмишановні колеги, читачі і прихильники ЛННБ України ім. В. Стефаника!

Щиросердечно вітаємо Вас із Всеукраїнським днем бібліотек!

Поряд із Вірою споконвіку провідне місце у житті нашого народу посідали Знання, Освіта, Наука і Книга.У духовному гімні-молитві українці, звертаючись про ласку для України, просять Господа:

Світлом науки і знання

Нас, дітей, просвіти…

Яскравим і переконливим матеріалізованим свідченням світоглядних уявлень українців є багатомільйонна науково-культурна спадщина (книги, рукописи, твори мистецтва і т. ін.), яку створив та зібрав наш народ упродовж останнього тисячоліття, яка і стала основою нашої Національної Бібліотеки.

Уклінно дякую всім, хто повсякденно і безустанно працює над збереженням і збільшенням нашого національного скарбу, всім, хто надавав і надає безцінну допомогу Бібліотеці, особливо у надскладний час віроломної російської агресії! Національна спадщина, що зберігається у стінах нашої Бібліотеки, вражає своїми масштабами, різноманітністю складу та історією походження. Вона є джерелом Мудрості, сповнює Любов’ю до життя, надихає і вселяє Надію і Віру в те, що ми вистоїмо і Переможемо!

Міцного здоров’я Вам і Вашим родинам!

З повагою генеральний директор Василь Ферштей

Опубліковано root в Без рубрики
Вітаємо Зіновія Порфировича Суходуба з нагородженням грамотою Верховної Ради України

Вітаємо Зіновія Порфировича Суходуба з нагородженням грамотою Верховної Ради України

Колектив Львівської національної наукової бібліотеки України імені В. Стефаника сердечно вітає з удостоєнням високої державної нагороди — грамоти Верховної Ради України нашого колегу Зіновія Порфировича Суходуба — науковця, письменника, заслуженого журналіста України.

Нагороду Зіновію Суходубу вручила голова Львівської обласної ради Ірина Гримак.

Вітаємо Зіновія Порфировича з нагородою та зичимо йому нових наукових та творчих здобутків.

Опубліковано root в Без рубрики
26 вересня — Європейський день мов

26 вересня — Європейський день мов

З нагоди Європейського дня мов, який від 2001 р. щорічно відзначають 26 вересня, Відділ європейської книги ХІХ–ХХ ст. ЛННБ України ім. В. Стефаника пропонує до уваги читачів огляд філологічних словників, різнобічно представлених у фонді сектору формування і каталогізації іншомовних видань ХІХ – середини ХХ ст. (вул. Личаківська, 131). Цей вид довідкової літератури завжди був невіддільним атрибутом у вивченні мов та практичною допомогою у пізнанні світу.

Якщо для пересічного європейця XVIII–XIX ст. знання принаймні однієї іноземної мови було нормою, то сьогодні у Європі сучасною вважають людину, яка володіє щонайменше двома мовами, крім рідної. Це, поза сумнівом, сприяє взаєморозумінню між народами і державами та міжкультурному спілкуванню.

До того ж, як підтверджують наукові дослідження, вивчення іноземних мов покращує психічне здоров’я, зменшує стрес і тривогу.

На особливу увагу заслуговують передусім т. зв. монументальні словники — великоформатні багатотомні словники національних мов, створення яких, завдяки праці відомих європейських філологів-лінгвістів, у першій половині ХІХ ст. було великим досягненням у європейській лексикографії.

Це, зокрема, перший «Словник польської мови» (“Słownik języka polskiego”) славіста, мовознавця, бібліографа і бібліотекаря Самуеля Богуміла Лінде (1771–1847). Охоплюючи триста років розвитку польської мови (від XVI століття), цей паперовий глосарій став зразком одномовного наукового словника. На час його виходу у світ (6 т., Варшава, 1807–1814) він не мав аналогів в інших слов’янських мовах і значно випередив появу першого і найбільшого в історії німецької мови етимологічного словника “Deutsches Wörterbuch” братів Грімм (перший том вийшов у 1854 р.), які були не лише відомими казкарями, а й «батьками та засновниками німецької філології». Ця праця з’явилася друком також раніше від виданого у Празі 5-томного чесько-німецького словника (“Slownjk česko-nĕmecký”, 1835–1839) Йозефа Юнгмана (1773–1847) — знаного філолога-славіста, лексикографа, письменника та перекладача, який зібрав відомі чеські слова та вислови від епохи середньовіччя та запропонував нові форми писемної мови, що мало великий вплив на розвиток чеської мови.

Добірку одномовних словників ХІХ – першої половини ХХ ст. доповнюють прижиттєві примірники таких видань: «Словник польської мови» (8 т., Варшава, 1900–1927), укладений відомими польськими мовознавцями Яном Карловичем (1836–1903), Адамом Антонієм Кринським (1844–1932), Владиславом Недведзьким (1849–1930), який до середини ХХ ст. вважали найґрунтовнішим; «Загальний і граматичний словник французьких словників» (“Dictionnaire général et grammatical des dictionnaires français…”) (2 т., Париж, 1834) Наполеона Ланде (1804–1852) — одного з провідних французьких лексикографів середини ХІХ ст.; «Словник італійської мови» (“Vocabolario Hoepli della lingua italiana”) (Мілан, 1913) Джованні Марі — цінна книга від італійсько-швейцарського видавця Ульріка Хоеплі (1847–1935) та ін.

З огляду на художнє оформлення та поліграфічне виконання, окремо варто відзначити «Малий словник французької мови…» (“Petit dictionnaire de la langue française, suivant l’orthographe de l’Académie”) (Париж, 1824) Едуарда Окварта (1789–1870) — французького видавця, письменника, відомого художника і гравера ХІХ ст. Його кишенькове видання (32º) в шкіряній оправі із золотим тисненням, кольоровим візерунковим форзацом та мармуровим обрізом оздоблене 2 цікавими фронтиспісами із 16 чоловічими та 16 жіночими портретами видатних французів.

«Малий словник французької мови…» Едуарда Окварта (“Petit dictionnaire de la langue française, suivant l’orthographe de l’Académie”) (Париж, 1824)

У фонді сектору репрезентовано й низку двомовних (багатомовних), або, як ще їх називають, перекладних, словників ХІХ – першої половини ХХ ст., серед яких особливо популярними були «Англо-французький і французько-англійський словник» від Абеля Боєра (1667?–1729) — французького лексикографа, історика і перекладача XVIII ст., праця якого лягла в основу багатьох наступних французько-англійських словників; «Латино-німецький і німецько-латинський лексикон…» (“Lateinisch-deutsches und deutsch-lateinisches Hand-Lexikon, vornehmlich für Schulen…”) (Відень ; Трієст, 1818) — одна з найпоширеніших лінгвістичних робіт Іммануеля Йоганна Герхарда Шеллера (1735–1803) — німецького філолога-класика і лексикографа, відомого упорядника латинських словників; «Словенсько-німецький та німецько-словенський довідник…» (“Slovénsko-Némshki in Némshko-Slovénski rózhni besédnik : kakor se slovénshina govorí na Shtájerskim, Koròshkim, Krájnskimin v’ sahodnih stranih na Vógerskim. Slovénsko-Némshki dél”) (Грац, 1833) Антона Мурка (1809–1871) — словенського мовознавця, священника, автора словенської граматики; «Чесько-німецький словник Отто» (“Ottův slovníček česko-nĕmecký”) (Прага, 1905), укладений у співавторстві Йозефом В. Штерзінгером (1866–1939) — чеським філологом, лексикографом, перекладачем і опублікований Яном Отто (1841–1916) — видавцем найбільшої чеської енциклопедії (Ottův slovník naučný, 27 т., 1888–1909), яка й досі залишається актуальним джерелом інформації про чеську історію та культуру.

Чимало цих паперових глосаріїв досить зачитані, окремі — переплетені у конволюти для зручного користування через читацький попит та зацікавлення описаною літературою, без якої опанувати іноземні мови в епоху відсутності комп’ютерних технологій та Інтернету було нелегко. Книжкові знаки засвідчують їхніх власників: Бібльотека В. Стецюка; Книгозбірня «Студіону» у Львові; Бібліотека наукового журналу «Записки ЧСВВ»; Др. Климентый Сарницкій; Archivum Treterianum Leopoli; Poturzycka Biblioteka J. W. D.; Bibliotheka Patrum Soc. Jesu. Leopoli; Bibliothek der k. k. Oberrealschule in Lemberg та ін.

Бажання володіти якомога більшою кількістю мов викликáли свого часу і сьогодні викликають не менше зацікавлення репрезентативні примірники енциклопедичних перекладних словників, які побачили світ у популярній німецькій серії “Methode Toussaint-Langenscheidt” («Метод Туссена-Лангеншайдта») (скорочено — Metoula). Його розробили у середині ХІХ ст. для самостійного вивчення іноземних мов Шарль Туссен (1813–1877) і Густав Лангеншайдт (1832–1895), який був одним із піонерів дистанційного навчання і заохочував до вивчення мов протягом усього життя. Своєрідною промоцією цього методу слугувало оформлення великоформатних глосаріїв в оригінальних напівшкіряних оправах, з багатою рельєфною обкладинкою, золотим тисненням, кольоровими сюжетними форзацами та нахзацами. Усі вони були захищені друкарським знаком (логотипом) берлінського “Langenscheidtsche Verlagsbuchhandlung” із зображенням стилізованого глобуса, над яким з’єднані три руки з назвами країн — Франція, Англія, Німеччина (французька та англійська були першими іноземними мовами для вивчення літер за методом Metoula). Літера «L» із нанесеним роком вказує на час створення видавництва і публікацію першої книжки у цій серії — 1856. Крім того, логотип містить девіз описаного методу — “Ohne Fleiß kein Preis” («Без зусиль не буде результату»).


Творці методу Metoula дбали про широке застосування іноземних мов у міжнародному (міжкультурному) спілкуванні. Крім публікації підручників (мовних курсів) і енциклопедичних словників, важливим складником цієї серії від 1912 р. були розмовники — книжки малого формату, які містили тематично упорядковану лексику для ділових і приватних розмов. До 1960-х років розмовник Metoula з’явився 34 мовами. Показовим є факт, що одним із перших, у 1915 р., у цій серії побачив світ німецько-український розмовник (“Eine verkürzte Methode Toussaint-Langenscheidt : Ukrainisch (Ruthenisch)”) Костя Кракалії (1884–?) — буковинського політичного діяча і журналіста — з кольоровою мапою поширення української мови станом на рік появи видання.

Німецько-український розмовник Костя Кракалії (“Eine verkürzte Methode Toussaint-Langenscheidt : Ukrainisch (Ruthenisch)”) (Берлін, 1915)


Маргарита Кривенко, завідувач відділу європейської книги ХІХ–ХХ ст.

Оксана Береза, завідувач сектору формування і каталогізації іншомовних видань ХІХ – середини ХХ ст. відділу європейської книги ХІХ–ХХ ст.

Опубліковано root в Без рубрики
Постать Володимира Гошовського: до 100-річчя від дня народження

Постать Володимира Гошовського: до 100-річчя від дня народження

У вересні 2022 р. українська та міжнародна наукова громадськість вшановує визначного етномузиколога Володимира Гошовського, якому б виповнилося 100 років.

Володимир Гошовський — учений європейського рівня, засновник кібернетичної етномузикології. Його ім’я нерозривно пов’язане з відродженням наукової думки в Україні другої половини XX ст. Антологія «Українські пісні Закарпаття» (1968), монографія «Біля джерел народної музики слов’ян: Нариси з музичного слов’янознавства» (1971) та підготовлений, відредагований і фундаментально прокоментований ним двотомник вибраних праць К. Квітки (1971, 1973) — це найважливіші праці, якими вчений не тільки заповнив вакуум у сфері музичної фольклористики, а й відродив порівняльно-типологічний напрям досліджень, найвидатнішим представником якого в Україні був К. Квітка.

Народився Володимир Гошовський 25 вересня 1922 р. в Ужгороді на Закарпатті в родині інтелігентів: батько — юрист, мати — піаністка.

У 1940 р. Володимир Гошовський вступив до Карлового університету в Празі, де студіював слов’янську філологію й етнографію, семіологію, порівняльне мовознавство, вивчав європейські мови, відвідував лекції з музикології. У 1944 р. захистив дисертацію на тему «Етнографічний аналіз творчості М. В. Гоголя» й отримав звання доктора філософії. Ще в період навчання у Карловому університеті та деякий час після його завершення В. Гошовський працював науковим співробітником Інституту з вивчення Південної та Східної Європи при цій установі.

У січні 1946 р. родина Гошовських переїхала до Ужгорода. В. Гошовський влаштувався на посаду завідувача етнографічного відділу Ужгородського державного історико-краєзнавчого музею, мав завдання підготувати постійно діючу етнографічну виставку, тому їздив по селах, збирав предмети старовини.

В. Гошовський екстерном закінчив Ужгородське державне музичне училище (1949 р.) та Львівську державну консерваторію ім. М. Лисенка за спеціальністю гітара та диригування (1953 р.). Надалі, аж до 1961 р., був надзвичайно діяльним у найрізноманітніших галузях культурного життя Закарпаття: музичний педагог; теоретик і диригент оркестру народних інструментів у музичній школі й училищі; вчитель іноземних мов у середній школі, училищі й університеті; артист-виконавець (гітарист) на концертній сцені та на радіо; музичний критик у місцевих газетах і автор музично-освітніх передач на радіо; автор лекційного циклу з естетики та історії музики.

Від 1955 р. систематично записував народні пісні. Спочатку — в Ужгороді від селян (учасників фольклорних ансамблів), а надалі — по всьому Закарпаттю та за його межами.
Протягом першого десятиліття збирацької діяльності записав понад 1600 пісень із 60 сіл Закарпаття і ще декілька сотень — в інших 15 селах із сусідніх областей карпатського регіону.

У цей період з’являються його перші наукові праці з питань музичної культури Закарпаття: «Музична культура Закарпаття» (Ужгород, 1957), а також «До питання про музичні діалекти Закарпаття» (Ужгород, 1958). Власне, під впливом відомого діалектолога, професора Ужгородського університету Йосипа Дзендзелівського й учнів його школи В. Гошовський розпочав дослідження музичних діалектів, що і визначило напрям його теоретичного мислення та методологію на наступне десятиліття.
Подальший період життя і творчості В. Гошовського пов’язаний із Львовом. У Львівській державній консерваторії ім. М. Лисенка етномузиколог працював у 1961–1969 роках: спершу на посаді викладача домри і керівника оркестру, а згодом — доцента кафедри теорії музики і композиції, якою керував відомий композитор і фольклорист Станіслав Людкевич. У цьому закладі він читав лекції з музичного фольклору, керував фольклорною практикою студентів та їхньою науковою роботою, організовував експедиції, заснував у 1961 р. Кабінет народної музики.

Учений працював над створенням комплексного каталогу українських народних пісень. У 1964 р. в журналі «Советская музыка» В. Гошовський опублікував статтю «Фольклор и кибернетика». Її практичне значення полягало у розширенні методу аналізу народних пісень на основі принципів лінгвістики та кібернетики.

Важлива подія цього періоду — вихід у світ фундаментальної антології-монографії «Украинские песни Закарпатья» (Москва, 1968). За словами визначного композитора та диригента Миколи Колесси, «це дуже вартісна книжка. Ця праця зробила Володимира Гошовського, на мою думку, безсмертною людиною».

У 1969 р. В. Гошовський звільнився з консерваторії та перейшов на творчу роботу — працював на радіо та телебаченні, писав рецензії. Як член Бюро фольклорної комісії Спілки композиторів їздив на конференції, пленуми та семінари, організовував експедиції за власними планами, працював у бібліотеках та архівах, читав лекції в музичних закладах Москви, Ленінграда, Києва, Мінська, Вільнюса, Баку, Тбілісі, Єревана, Казані, Донецька.

Під час цього періоду інтереси вченого розширюються на весь слов’янський фольклор, на питання асиміляції, взаємозв’язку фольклору й семіотики і на кібернетизації аналітичних методів. Результатом таких досліджень була його монографія «У истоков народной музыки славян. Очерки по музыкальному славяноведению» (Москва, 1971).
Багато праці та енергії В. Гошовський віддав на упорядкування, редагування та коментування праць визначного українського етномузиколога Климента Квітки («Избранные труды в двух томах», Москва, 1971, 1973).

У 1975 р. вчений переїхав до Вірменії, працював в Інституті мистецтвознавства АН Вірменської РСР на посаді провідного наукового співробітника. У Єревані В. Гошовський організував семінари сучасної музики, де було проведено понад 70 занять. У Вірменії вчений працював до виходу на пенсію у 1986 р. Основні праці цього періоду: «Армянский универсальный структурно-аналитический каталог музыкальных текстов» (1979), «Горани. К типологии армянской песни (Опыт исследования с помощью ЭВМ)», що вийшла друком у 1983 р., «Социологический аспект музыкальной этнографии» (1985).

У 1986 р. вчений повернувся до Львова, запустив комп’ютерну систему УНСАКАТ (Універсальний структурно-аналітичний каталог музичного фольклору) у Львові, Ужгороді, Києві, Москві та Вільнюсі. В Ужгороді В. Гошовський створив «Науковий Центр дослідження народної музичної культури Карпат», основне завдання якого — координація збирацької роботи на Закарпатті та організація спільно з іншими установами міжобласних та міжнародних симпозіумів із питань дослідження народної музичної культури Карпат.

В останні десять років свого життя В. Гошовський завідував на громадських засадах фольклорною секцією Обласного товариства охорони пам’яток історії та культури, заснував товариство «Рідна пісня» при Львівському фонді культури, працював на кафедрі фольклористики Львівського державного університету ім. І. Франка та науковим консультантом при Львівській науковій бібліотеці ім. В. Стефаника НАН України, організував Першу Міжнародну школу кібернетичної етномузикології та музичного карпатознавства (Ужгород-Дубриничі, 1993), семінар «Народна пісня в кібернетичному просторі» (Львів, 1995).

Помер Володимир Гошовський 30 грудня 1996 р. у Львові, похований на Личаківському кладовищі.

У червні 1997 р. Єлизавета Гошовська, дружина Володимира Гошовського, по смерті свого чоловіка передала частину його приватної книгозбірні (1682 одиниці) до відділу мистецтв Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України. Це переважно вітчизняна та зарубіжна література з музикознавства, етномузикознавства, фольклористики, мовознавства, а також зі сфери філософії, естетики, кібернетики та точних наук і кілька сотень періодичних видань.



Опубліковано root в Без рубрики
150 років від дня народження всесвітньо відомої української співачки Соломії Крушельницької

150 років від дня народження всесвітньо відомої української співачки Соломії Крушельницької

23 вересня 2022 року виповнюється 150 років від дня народження всесвітньо відомої української співачки Соломії Крушельницької. Серед найбільших співаків світу кінця ХІХ – першої половини ХХ століття Соломія Крушельницька була символом досконалості і неперевершеності. Прославлені композитори, диригенти, співаки, музиканти, поети і письменники світу були її палкими шанувальниками і щирими друзями. Найбільші театри світу сперечалися за право приймати у себе видатну співачку. Крушельницька – визнана співачка світової слави.

Народилася Соломія Крушельницька 23 вересня 1872 року в селі Білявинцях Бучацького повіту на Тернопільщині, а дитинство та юність минули у селі Біла (нині – Тернопільського району). Уже змалку С. Крушельницька виявила видатні музичні здібності. Вона захоплювалася народними піснями, співала у хорі. Згодом – навчалась у Львівській консерваторії Галицького музичного товариства на вокальному факультеті. У 1893 році Соломія успішно закінчила консерваторію, театр Скарбека запросив її до себе на сцену, де в ролі Леонори вона дебютувала в опері «Фаворитка» Доніцетті. У цій партії артистка перевершила своїх попередниць, надавши образу емоційної глибини та життєвої правди. Перший виступ на сцені приніс їй великий успіх. Не зупинившись на досягнутому, співачка цього самого року поїхала у Мілан, щоб удосконалити мистецтво співу у професорки Фаусти Креспі, а сценічну майстерність – у професора Копті. Рік за роком С. Крушельницька виступала у різних містах світу – від Львова до Одеси, від Варшави до Парижа, від Рима до Лісабона, від Оттави до Ріо-де-Жанейро і, звичайно, в Буенос-Айресі, де вона провела сім сезонів, здобуваючи велику шану у слухачів. Будучи в зеніті слави, співачка вирішила зійти з оперної сцени і присвятити себе концертній діяльності. Востаннє вона виступила в театрі «Ля Скала» в Мілані 1915 року в прем’єрі опери І. Піццетті «Федра». Протягом восьми років, часом виступаючи на оперних виставах у Монте-Карло, Лісабоні, Неаполі, Крушельницька ретельно готувала концертний репертуар і в 1923 році розпочала турне Європою, а згодом і Америкою. У 1939 році С. Крушельницька приїхала до рідного Львова і з 1944 року працювала професоркою вокалу у Львівській державній консерваторії ім. М. Лисенка, віддаючи з притаманним їй запалом і завзяттям всі знання і багатий досвід молоді. Незважаючи на похилий вік, Крушельницька виступала також із сольними концертами. 15 листопада 1952 року велика співачка відійшла у вічність.

Львівська національна наукова бібліотека України імені В. Стефаника долучилася до 150-літнього ювілею, який святкують на державному рівні. У фондах книгозбірні зберігається чимало книжкових, нотних та пресових видань, афіші, програми концертів, фотодокументи, які висвітлюють життєтворчість С. Крушельницької. Серед зібраних пам’яток є два оригінальні фотопортрети, а також дві фотолистівки С. Крушельницької – у ролі Брунгільди з опери Р. Вагнера «Загибель Богів» з автографом співачки, датованим 7.01.1907 р., у ролі Електри з однойменної опери Ріхарда Штрауса, з автографом співачки.

У книжкових фондах нашої Бібліотеки репрезентовані видання поезій, присвячені видатній Соломії. Понад століття, від 1895 року, співачці присвячували вірші поети Корнило Устиянович, Василь Пачовський, Сильвестр та Богдан Лепкі, Микола Тарновський, Ростислав Братунь, Дмитро Павличко, Василь Колодій, Роман Лубківський та багато інших. Серед музичних присвят – твори українських та зарубіжних композиторів: Миколи Лисенка («Я вірую в красу», «Хіба тільки рожам цвісти», «Не забудь юних днів»), Остапа Нижанківського («І молилася я»), Миколи Колесси (обробка народної пісні «Ой є в лузі калина»), Мирослава Скорика («Зацвіла в долині червона калина»), Богдани Фільц («Твої очі, як те море») та інші.

Понад чверть століття Соломія Крушельницька виступала на оперних сценах світу. У її репертуарі приблизно 60 опер більше ніж 35 композиторів – представників різних національних шкіл і напрямів музичного мистецтва. У нотних колекціях Бібліотеки зберігається чимало зарубіжних оперних творів із репертуару співачки у вигляді нотодруків кінця ХІХ – початку ХХ ст.: Жоржа Бізе («Кармен»), Ріхарда Вагнера («Тангойзер», «Лоенгрін», «Валькірія», «Зігфрід»), Джузеппе Верді («Аїда», «Трубадур», «Отелло»), Станіслава Монюшка («Галька», «Страшний двір») та інші. Перелік видань доповнюють українські опери та оперети з концертного репертуару Соломії Крушельницької: Михайла Вербицького («Підгоряни»), Анатоля Вахнянина («Купало»), Миколи Лисенка («Різдвяна ніч», «Утоплена», «Чорноморці»), Петра Ніщинського («Вечорниці»). Поряд з оперними аріями та романсами співачка незмінно виконувала вокальні твори українських композиторів – Я. Лопатинського, О. Нижанківського, Д. Січинського, Г. Топольницького, часто як прем’єри. Соломія Крушельницька ознайомлювала галичан із прекрасними солоспівами Миколи Лисенка. Співачці належить пальма першості у популяризації української народної пісні.

Великим здобутком у вивченні життя і творчості співачки стали книжкові видання, наявні у фондах Бібліотеки: «Славетна співачка. Спогади і статті про Соломію Крушельницьку» (упорядкув. і вступ. ст. І. Деркача. Львів, 1956); «Соломія Крушельницька. Спогади. Матеріали. Листування» (вступ. ст., упорядкув. і прим. М. Головащенка. Київ, 1978–1979); «Соломія Крушельницька. Шляхами тріумфів» (Тернопіль : Джура, 2008); «Соломія Крушельницька. Міста і слава» (Львів : Апріорі, 2009); «Родовід Савчинських» (Львів : Апріорі, 2011); «Оперний світ Соломії Крушельницької : путівник по перах з репертуару співачки» (упоряд. М. Зубеляк ; передм. О. Козаренка. Львів : Апріорі, 2018); «Соломія Крушельницька» авторства Ігоря Коляди (Харків : Фоліо, 2019); «Соломія Крушельницька : хроніка 1893–1920 років», автор-упорядник – Данута Білавич (Львів : Растр-7, 2019).

Публікації у львівських пресових виданнях, витинки газетних рецензій ХІХ – початку ХХ ст. («Діло», «Руслан», «Gazeta Lwowska», «Słowo Polskie») засвідчують виконавську майстерність співачки. Зокрема, Анатоль Вахнянин у рецензії на виконання С. Крушельницькою партії Манон в однойменній опері Жуля Массне писав: «П-на Крушельницька як співом, так і грою станула на височині европейської артистки і здобула собі приступом загальну симпатію…Вже в першім акті перервала львівська публика чудовий її спів рясними невмовкаючими оплесками, зрозумівши, що має перед собою артистку, що відчуває штуку, переймаєся нею, жиє нею і відтворює її з артистичним пієтизмом» (Руслан. Львів, 1903. 17 квіт. (№ 77).

Не було і досі нема української співачки, яка б ще за свого життя і після смерті здобула таке світове визнання, як Соломія Крушельницька. Та вічною є і буде пам’ять про незрівнянну співачку, вірну доньку українського народу – Соломію Крушельницьку.

 



 

Опубліковано root в Без рубрики
Колектив Львівської національної наукової бібліотеки України імені В. Стефаника сумує через смерть Олександра Онуфрійовича Дзьобана

Колектив Львівської національної наукової бібліотеки України імені В. Стефаника сумує через смерть Олександра Онуфрійовича Дзьобана

Колектив Львівської національної наукової бібліотеки України імені В. Стефаника сумує через смерть українського історика, знаного археографа, бібліографа, архівіста, автора понад двохсот наукових і науково-популярних праць — Олександра Онуфрійовича Дзьобана.

Олександр Онуфрійович працював у Львівській національній науковій бібліотеці України імені В. Стефаника бібліотекарем, бібліографом, головним бібліографом (1959–1992), завідувачем відділу рукописів (1992–2004), науковим співробітником відділу рукописів (2004–2015).

Олександр Дзьобан здійснив вагомий внесок у розвиток архівної та бібліотечної справи в Україні, збереження та примноження документальної спадщини. Основна тематика наукових інтересів дослідника — історичні та архівознавчі розвідки; літературознавчі праці; дослідження життя і творчості багатьох українських політичних і культурних діячів, зокрема Лесі Українки, І. Франка, О. Кобилянської, М. Шашкевича, І. Вагилевича, Я. Головацького, Р. Моха, І. Мазепи, Б. Лепкого, К. Квітки, А. Кримського, І. Нечуя-Левицького та ін.; розкриття змісту архівних фондів відділу рукописів Львівської національної наукової бібліотеки України імені В. Стефаника та популяризація рукописних пам’яток української й світової культури, краєзнавчі дослідження тощо.

Неоціненним внеском Олександра Дзьобана у розвиток бібліотечної та архівної справи є укладені бібліографічні покажчики: «Особисті архівні фонди відділу рукописів: анотований покажчик», «Нотолінійні рукописи ХVI–XVII ст. : каталог», «Рукописи архіву М. С. Шашкевича», «Марійка Підгірянка», «Остап Терлецький: покажчик друкованих і рукописних матеріалів», «Іван Вагилевич» та ін.
Олександр Дзьобан був організатором та активним учасником численних наукових конференцій, симпозіумів, круглих столів, засідань Наукового товариства імені Шевченка у Львові.

За високі професійні досягнення, вагомий внесок у збереження та упорядкування, наукове розкриття документальної спадщини Олександр Дзьобан був нагороджений ювілейною медаллю Літературного товариства ім. А. Міцкевича (Республіка Польща, Варшава), численними грамотами та дипломами.

Ми будемо пам’ятати Олександра Онуфрійовича як неперевершеного майстра своєї справи, людину високої громадянської позиції, щедру душею, тактовну та доброзичливу.

Світла пам’ять про Олександра Онуфрійовича Дзьобана — провідного науковця, чуйну і душевну людину — назавжди збережеться у серцях всіх, хто його знав і працював із ним.

Вічная пам’ять.

Опубліковано root в Без рубрики
Директор Національного інституту ім. Оссолінських доктор Лукаш Камінський відвідав Львівську національну наукову бібліотеку України імені В. Стефаника

Директор Національного інституту ім. Оссолінських доктор Лукаш Камінський відвідав Львівську національну наукову бібліотеку України імені В. Стефаника

14 вересня 2022 р. Львівську національну наукову бібліотеку України імені В. Стефаника вперше відвідав новопризначений директор Національного інституту ім. Оссолінських доктор Лукаш Камінський.

Генеральний директор Бібліотеки Василь Ферштей ознайомив високоповажного гостя з діяльністю Бібліотеки у часі російської агресії, спрямованою насамперед на захист і збереження фондів. Було обговорено завдання і перспективи реалізації спільних проектів з урахуванням традицій багаторічної плідної співпраці між установами. Доктор Лукаш Камінський відвідав структурні підрозділи установи, зокрема відділи рукописів, організації фонду та книговидачі, європейської книги ХІХ–ХХ ст., Інститут досліджень бібліотечних мистецьких ресурсів. Їхні керівники розповіли гостю про унікальні фонди книгозбірні та основні напрями бібліотечної роботи і науково-дослідної діяльності.

 



 

Спілкування з директором Національного інституту ім. Оссолінських доктором Лукашем Камінським було продовжено на 98-й Оссолінській зустрічі, яка була особливою, оскільки проводилася у воєнний час і була присвячена історії як інструменту агресії, а саме російській інформаційній війні з європейської точки зору. Спираючись на конкретні приклади з Польщі та інших європейських країн, доповідач висвітлив стратегії російської дезінформації, заснованої на маніпулюванні історією та окреслив способи захисту від них.

 



 

Захід пройшов під патронатом Елізи Дзвонкевич — Генерального консула Республіки Польща у Львові.

 

 

Трансляцію зустрічі, яка була доступна на ФБ-каналі ЛННБ України ім. В. Стефаника можна переглянути тут.

Опубліковано root в Без рубрики
98 Оссолінська зустріч

98 Оссолінська зустріч

98. Оссолінська зустріч з д-ром Лукашем Камінським, новим директором Національного інституту ім. Оссолінський, пт. «Історія як інструмент агресії – російська інформаційна війна з європейської точки зору». Доктор Камінський, спираючись на конкретні приклади з Польщі та інших європейських країн, представив стратегії російської дезінформації, заснованої на маніпулюванні історією, метою якої є поглиблення розколу в суспільствах, розділення націй між собою та підрив позицій держав на міжнародній арені. Лекція стала гарною відправною точкою для розмови про подібні дії проти України та способи захисту від них.

Трансляцію зустрічі, яка була доступна на ФБ-каналі ЛННБ України ім. В. Стефаника можна

переглянути тут.

Опубліковано root в Без рубрики