26 вересня — Європейський день мов

З нагоди Європейського дня мов, який від 2001 р. щорічно відзначають 26 вересня, Відділ європейської книги ХІХ–ХХ ст. ЛННБ України ім. В. Стефаника пропонує до уваги читачів огляд філологічних словників, різнобічно представлених у фонді сектору формування і каталогізації іншомовних видань ХІХ – середини ХХ ст. (вул. Личаківська, 131). Цей вид довідкової літератури завжди був невіддільним атрибутом у вивченні мов та практичною допомогою у пізнанні світу.

Якщо для пересічного європейця XVIII–XIX ст. знання принаймні однієї іноземної мови було нормою, то сьогодні у Європі сучасною вважають людину, яка володіє щонайменше двома мовами, крім рідної. Це, поза сумнівом, сприяє взаєморозумінню між народами і державами та міжкультурному спілкуванню.

До того ж, як підтверджують наукові дослідження, вивчення іноземних мов покращує психічне здоров’я, зменшує стрес і тривогу.

На особливу увагу заслуговують передусім т. зв. монументальні словники — великоформатні багатотомні словники національних мов, створення яких, завдяки праці відомих європейських філологів-лінгвістів, у першій половині ХІХ ст. було великим досягненням у європейській лексикографії.

Це, зокрема, перший «Словник польської мови» (“Słownik języka polskiego”) славіста, мовознавця, бібліографа і бібліотекаря Самуеля Богуміла Лінде (1771–1847). Охоплюючи триста років розвитку польської мови (від XVI століття), цей паперовий глосарій став зразком одномовного наукового словника. На час його виходу у світ (6 т., Варшава, 1807–1814) він не мав аналогів в інших слов’янських мовах і значно випередив появу першого і найбільшого в історії німецької мови етимологічного словника “Deutsches Wörterbuch” братів Грімм (перший том вийшов у 1854 р.), які були не лише відомими казкарями, а й «батьками та засновниками німецької філології». Ця праця з’явилася друком також раніше від виданого у Празі 5-томного чесько-німецького словника (“Slownjk česko-nĕmecký”, 1835–1839) Йозефа Юнгмана (1773–1847) — знаного філолога-славіста, лексикографа, письменника та перекладача, який зібрав відомі чеські слова та вислови від епохи середньовіччя та запропонував нові форми писемної мови, що мало великий вплив на розвиток чеської мови.

Добірку одномовних словників ХІХ – першої половини ХХ ст. доповнюють прижиттєві примірники таких видань: «Словник польської мови» (8 т., Варшава, 1900–1927), укладений відомими польськими мовознавцями Яном Карловичем (1836–1903), Адамом Антонієм Кринським (1844–1932), Владиславом Недведзьким (1849–1930), який до середини ХХ ст. вважали найґрунтовнішим; «Загальний і граматичний словник французьких словників» (“Dictionnaire général et grammatical des dictionnaires français…”) (2 т., Париж, 1834) Наполеона Ланде (1804–1852) — одного з провідних французьких лексикографів середини ХІХ ст.; «Словник італійської мови» (“Vocabolario Hoepli della lingua italiana”) (Мілан, 1913) Джованні Марі — цінна книга від італійсько-швейцарського видавця Ульріка Хоеплі (1847–1935) та ін.

З огляду на художнє оформлення та поліграфічне виконання, окремо варто відзначити «Малий словник французької мови…» (“Petit dictionnaire de la langue française, suivant l’orthographe de l’Académie”) (Париж, 1824) Едуарда Окварта (1789–1870) — французького видавця, письменника, відомого художника і гравера ХІХ ст. Його кишенькове видання (32º) в шкіряній оправі із золотим тисненням, кольоровим візерунковим форзацом та мармуровим обрізом оздоблене 2 цікавими фронтиспісами із 16 чоловічими та 16 жіночими портретами видатних французів.

«Малий словник французької мови…» Едуарда Окварта (“Petit dictionnaire de la langue française, suivant l’orthographe de l’Académie”) (Париж, 1824)

У фонді сектору репрезентовано й низку двомовних (багатомовних), або, як ще їх називають, перекладних, словників ХІХ – першої половини ХХ ст., серед яких особливо популярними були «Англо-французький і французько-англійський словник» від Абеля Боєра (1667?–1729) — французького лексикографа, історика і перекладача XVIII ст., праця якого лягла в основу багатьох наступних французько-англійських словників; «Латино-німецький і німецько-латинський лексикон…» (“Lateinisch-deutsches und deutsch-lateinisches Hand-Lexikon, vornehmlich für Schulen…”) (Відень ; Трієст, 1818) — одна з найпоширеніших лінгвістичних робіт Іммануеля Йоганна Герхарда Шеллера (1735–1803) — німецького філолога-класика і лексикографа, відомого упорядника латинських словників; «Словенсько-німецький та німецько-словенський довідник…» (“Slovénsko-Némshki in Némshko-Slovénski rózhni besédnik : kakor se slovénshina govorí na Shtájerskim, Koròshkim, Krájnskimin v’ sahodnih stranih na Vógerskim. Slovénsko-Némshki dél”) (Грац, 1833) Антона Мурка (1809–1871) — словенського мовознавця, священника, автора словенської граматики; «Чесько-німецький словник Отто» (“Ottův slovníček česko-nĕmecký”) (Прага, 1905), укладений у співавторстві Йозефом В. Штерзінгером (1866–1939) — чеським філологом, лексикографом, перекладачем і опублікований Яном Отто (1841–1916) — видавцем найбільшої чеської енциклопедії (Ottův slovník naučný, 27 т., 1888–1909), яка й досі залишається актуальним джерелом інформації про чеську історію та культуру.

Чимало цих паперових глосаріїв досить зачитані, окремі — переплетені у конволюти для зручного користування через читацький попит та зацікавлення описаною літературою, без якої опанувати іноземні мови в епоху відсутності комп’ютерних технологій та Інтернету було нелегко. Книжкові знаки засвідчують їхніх власників: Бібльотека В. Стецюка; Книгозбірня «Студіону» у Львові; Бібліотека наукового журналу «Записки ЧСВВ»; Др. Климентый Сарницкій; Archivum Treterianum Leopoli; Poturzycka Biblioteka J. W. D.; Bibliotheka Patrum Soc. Jesu. Leopoli; Bibliothek der k. k. Oberrealschule in Lemberg та ін.

Бажання володіти якомога більшою кількістю мов викликáли свого часу і сьогодні викликають не менше зацікавлення репрезентативні примірники енциклопедичних перекладних словників, які побачили світ у популярній німецькій серії “Methode Toussaint-Langenscheidt” («Метод Туссена-Лангеншайдта») (скорочено — Metoula). Його розробили у середині ХІХ ст. для самостійного вивчення іноземних мов Шарль Туссен (1813–1877) і Густав Лангеншайдт (1832–1895), який був одним із піонерів дистанційного навчання і заохочував до вивчення мов протягом усього життя. Своєрідною промоцією цього методу слугувало оформлення великоформатних глосаріїв в оригінальних напівшкіряних оправах, з багатою рельєфною обкладинкою, золотим тисненням, кольоровими сюжетними форзацами та нахзацами. Усі вони були захищені друкарським знаком (логотипом) берлінського “Langenscheidtsche Verlagsbuchhandlung” із зображенням стилізованого глобуса, над яким з’єднані три руки з назвами країн — Франція, Англія, Німеччина (французька та англійська були першими іноземними мовами для вивчення літер за методом Metoula). Літера «L» із нанесеним роком вказує на час створення видавництва і публікацію першої книжки у цій серії — 1856. Крім того, логотип містить девіз описаного методу — “Ohne Fleiß kein Preis” («Без зусиль не буде результату»).


Творці методу Metoula дбали про широке застосування іноземних мов у міжнародному (міжкультурному) спілкуванні. Крім публікації підручників (мовних курсів) і енциклопедичних словників, важливим складником цієї серії від 1912 р. були розмовники — книжки малого формату, які містили тематично упорядковану лексику для ділових і приватних розмов. До 1960-х років розмовник Metoula з’явився 34 мовами. Показовим є факт, що одним із перших, у 1915 р., у цій серії побачив світ німецько-український розмовник (“Eine verkürzte Methode Toussaint-Langenscheidt : Ukrainisch (Ruthenisch)”) Костя Кракалії (1884–?) — буковинського політичного діяча і журналіста — з кольоровою мапою поширення української мови станом на рік появи видання.

Німецько-український розмовник Костя Кракалії (“Eine verkürzte Methode Toussaint-Langenscheidt : Ukrainisch (Ruthenisch)”) (Берлін, 1915)


Маргарита Кривенко, завідувач відділу європейської книги ХІХ–ХХ ст.

Оксана Береза, завідувач сектору формування і каталогізації іншомовних видань ХІХ – середини ХХ ст. відділу європейської книги ХІХ–ХХ ст.