Книжкові виставки

У продовження традицій проєкту «Повертаємо в Україну культурну спадщину», започаткованого видавництвом «Горобець» (Київ) ще у 2009 році, Львівська національна наукова бібліотека України імені В. Стефаника отримала дарунок від його директорки – п. Ганни Горобець нове наукове видання: Турівське Євангеліє XI століття : Видання факсимільного типу. Дослідження / відп. ред. Л. Гнатенко, В. Корнієнко. Київ : Горобець, 2025. 312 с., іл. Це унікальна рукописна пам’ятка середньовічної української писемності, створена в середині XI ст. у великокнязівському скрипторії митрополичого Софійського собору. Вона беззаперечно засвідчує високий рівень книжної культури та духовної традиції Русі-України.

Нагадаємо, що метою проєкту є повернення до українського наукового і культурного простору визначних рукописних пам’яток, які зберігаються у бібліотеках та музеях інших країн. Він сприяє глибшому вивченню історії, палеографії, мистецького оформлення та мовних особливостей давніх українських рукописів, удоступнює ці безцінні надбання для дослідників і широкого кола читачів.

Раніше у факсимільних копіях до фонду Бібліотеки надійшли видані у межах проєкту унікальні манускрипти: «Луцьке Євангеліє XIV століття» (2011), «Луцький Псалтир 1384 р.» (2013), «Холмське Євангеліє XIII століття» (2015), «Лавришівське Євангеліє XIV ст.» (2018), «Віденський Октоїх XIII ст.» (2018), «Реймське Євангеліє» (2019), «Молитовник Гертруди X–XI ст.» (2021), «Молитовник князя Володимира (служебник Теодоровича) XIV ст.» (2021), «Христинопільський Апостол XII ст.» (2023), «Галицько-Волинське Євангеліє XII ст.» (2023). Усі вони поповнили фонд книгозбірні, стали важливою складовою її наукового ресурсу.

Колектив Бібліотеки щиро вдячний п. Ганні Горобець за послідовну підтримку, вагомий внесок у збереження та популяризацію української рукописної спадщини, за багаторічну плідну співпрацю. 

Запрошуємо всіх зацікавлених ознайомитися з виданнями у відділі рукописів Львівської національної наукової бібліотеки України імені В. Стефаника.

Степан Ількович Стельмащук (8 жовтня 1925 р. – 5 січня 2011 р.) – український композитор, хоровий диригент, педагог і фольклорист, чия професійна діяльність служила збереженню та розвитку української музичної традиції. Народився в селі Скородинці на Тернопільщині. Любов до музики у родину приніс старший брат Павло – співак і дириґент. Він захоплювався співом хору Дмитра Котка, на концертах якого бував у 1930–х рр. у Чорткові. Свою роль зіграла також знаменита капела О. А. Кошиця. Музичну освіту С. І. Стельмащук здобував спочатку у Львівському музичному училищі (1950–1954), а потім у Львівській консерваторії (1954–1959) на диригентсько-хоровому факультеті у класі Володимира Василевича і Михайла Антківа. Паралельно із навчанням уже у третьому класі почав сам викладати. Став керівником хору студентів музично-філологічної спеціальності Львівського педагогічного інституту. У 1960 р. разом із колективом переїхав до Дрогобича. Його капела «Бескид» стала знаною не лише в Галичині, а й за її межами завдяки високій виконавській культурі, репертуару з народних пісень, духовної музики та творів українських класиків. Викладацька діяльність С. І. Стельмащука тривала понад 35 років. Він є автором великої кількості навчальних посібників і книг. У його творчому доробку є й обробки українських народних пісень, хорові композиції на вірші Тараса Шевченка, Івана Франка, Уляни Кравченко, і духовна музика. Особливе місце займає «Служба Божа для мішаного хору». У 1949–1951 рр. він підготував для неї основу, а завершив у період українського національного відродження в 1990-х рр. Навіть у зрілому віці С. І. Стельмащук продовжував свою викладацьку і творчу діяльність. Музично збагачував поетичні перлини зі «Слова о полку Ігоревім» і поезій Т. Шевченка, М. Шашкевича, С. Руданського, М. Старицького, І. Франка, Уляни Кравченко, Б. Грінченка, Р. Купчинського, Ю. Шкрумеляка, В. Сосюри, Яра Славутича, Янки Купали.

З нагоди 100-річчя від народження С. І. Стельмащука у виставковому залі Інституту досліджень бібліотечних мистецьких ресурсів ЛННБ України ім. В. Стефаника до уваги відвідувачів розгорнуто виставку книжково-журнальних видань. Організатори пропонують оглянути монографію Вірослава Блашківа і Петра Гушоватого «Степан Стельмащук: хоровий диригент, композитор, фольклорист, педагог» (Дрогобич, 2014). У ній висвітлений життєвий і творчий шлях багатогранної постаті С. І. Стельмащука, проаналізована творча спадщина митця в контексті здобутків інших композиторів України. У власній праці «Під знаком його доброти: спогади про С. Людкевича» (Дрогобич, 1991), яка теж експонується на виставці, Степан Ількович розповідає про своє знайомство із творами видатного майстра та віддає шану його постаті. У книзі «У світі звуків і слова» (Львів, 2009) Степан Ількович наводить численні спогади про українських культурних діячів, яких знав особисто. Книга ілюстрована численними фотографіями і буде корисною для всіх дослідників української культури. «Дмитро Котко та його твори» (Дрогобич, 2000) – цю книжку впорядковував Степан Ількович у пам’ять про видатного хорового диригента. Як згадував сам С. І. Стельмащук: «Я це сприйняв так, що спів хору Котка сягав своїм мистецтвом хмар, а капела Кошиця – високих небес. Все це відкладалося у свідомості, інтригувало й переслідувало мене роками». До експозиції ввійшло видання «Сто українських народних пісень села Скородинці на Тернопільщині, фольклорні записи» (Київ, 1967), зібрані в селі на Поділлі впродовж 1954–1963 рр. та впорядковані С. І. Стельмащуком. Велику цінність на виставці мають власні твори композитора. Серед них – збірка опрацьованих 30 народних пісень «Народні пісні для хору» (Дрогобич, 2008). З-поміж інших варто виділити «Службу Божу для недільної відправи (з недільними антифонами та причасними різних свят цілого року)» (Львів, 2007).

Шановні відвідувачі! Колектив Львівської національної наукової бібліотеки України ім. В. Стефаника запрошує Вас до перегляду виставки і вивчення творчої особистості С. І. Стельмащука.

Олександр Антонович Кошиць (12 вересня 1875 – 21 вересня 1944) –хоровий диригент, композитор, етнограф, чий талант і професійна діяльність стали потужним інструментом для збереження української культури в часи національного відродження, а згодом – і в еміграції. Народився в селі Ромашки (нині Миронівський р-н Київської обл.). Освіту здобував у Богуславській єпархіальній бурсі і Київській духовній семінарії, після закінчення яких викладав на Кубані, де у козацьких станицях зібрав понад 500 народних пісень. Повернувшись до Києва в 1904 р., вивчав композицію у Григорія Любомирського й одночасно викладав хорову музику. Деякий час був директором і диригентом товариства «Боян». 1909 р. його запросили керувати студентським хором Київського університету св. Володимира. О. А. Кошиць викладав у консерваторії і був диригентом Київської опери. Після встановлення УНР очолив музичний відділ Генерального секретаріату освіти. За дорученням Симона Петлюри, разом із Кирилом Стеценком створив Українську республіканську капелу. Понад 900 концертів капели мали великий успіх у Європі, Сполучених Штатах і Канаді. Однак колектив розпався, бо радянська влада не дозволила йому повернутися в Україну. Відтак О. А. Кошиць від 1926 р. оселився у Нью-Йорку, де керував групою зведених українських хорів і реалізовував себе як композитор. 1938 р. у Нью-Джерсі він узяв участь у зйомках кінострічки «Маруся». Викладав у Колумбійському університеті. Пізніше переїхав до Канади, де знайшов вічний спочинок у Вінніпезі, провінція Манітоба. Його спадщина по-справжньому масштабна – тонко і майстерно оброблені народні пісні, духовні твори і насамперед – створення хору, який прославив і популяризував українську пісню у світі.

З нагоди 150-річчя від народження Олександра Антоновича Кошиця у виставкових залах Інституту досліджень бібліотечних мистецьких ресурсів ЛННБ України ім. В. Стефаника представлено тематичну виставку книжково-журнальних видань. Серед них користувачі можуть оглянути одне з перших досліджень творчої діяльності славетного композитора, підготовлене Мирославом Антоновичем («Кошиць Олександер Антонович: композитор церковної музики і диригент». Вінніпеґ, 1975). На виставці експонується праця краєзнавця із Нью-Йорка Євгена Паранюка «Український Голівуд і Олександр Кошиць» (Івано-Франківськ, 2002), в якій автор головно присвятив увагу участі видатного диригента у зйомках фільму «Маруся» в США. Нові сторінки життя і праці О. А. Кошиця розкриває опубліковане в окремій книжці: «Олександр Кошиць: листи до друга 1904–1931 р.» (Київ, 1998) листування диригента і композитора з Василем Беневським. Її упорядниця Лю Пархоменко розкриває взаємини О. А. Кошиця з другом-професіоналом, а також подає критичні оцінки диригента власного творчого і професійного шляху в Сполучених Штатах під час великої депресії. До вагомих на виставці належить книжка Михайла Головащенка «Феномен Олександра Кошиця» (Київ, 2007), в якій постать митця подана через спогади його друзів і колег, колишніх хористів, присвячені його пам’яті вірші, а також через власні спогади, інтерв’ю та рецензії. Видання адресоване дослідникам життєвого шляху видатної особистості, історії українського хорового мистецтва і всім поціновувачам української музики. З мистецької спадщини О. А. Кошиця до уваги користувачів представлені нотні видання його творів, які виходили як окремо, так і у збірниках, видані в Україні  і за кордоном: «Щигликове весілля», «Ой на Іордані», «Янголи в небі», «Воскликнули Янголи», «Що то за предиво». Цінним експонатом виставки є розповідь О. А. Кошиця про сутність української музики та осмислення ним сили і важливості народної пісні, яка ввійшла до видання «Про українську пісню й музику» (Нью-Йорк, 1970; Київ, 1993). Сторінки творчої біографії О. А. Кошиця доповнює мемуарна книга «З піснею через світ» (Київ, 2008), в якій детально відображене турне Української республіканської капели. З неї користувач може почерпнути багато відомостей про цю подорож, діяльність О. А. Кошиця. Зібрані на виставці матеріали демонструють велич О. А. Кошиця в історії української культури, дають уявлення про осмислення ним народної музики, якій він дав нове життя завдяки своїм композиторським і диригентським талантам, а також розкрив світу красу і багатство культури української нації. Його мистецтво – це поєднання народного коріння, хорової традиції та високої професійної майстерності.

Шановні відвідувачі! Колектив Львівської національної наукової бібліотеки України імені В. Стефаника запрошує Вас до перегляду виставки і вивчення унікальних фондів.

Олександр Олександрович Мурашко (26 серпня (7 вересня 1875 р. – 17 червня 1919 р.) – один із найвідоміших художників в історії українського живопису кінця ХІХ – початку ХХ ст. Його творчість є важливим етапом становлення модерного українського мистецтва. Він майстерно поєднував у своїй творчості давню традицію європейського образотворчого мистецтва і новітні тенденції з національними образами. Дитинство митець провів на Чернігівщині в селі Борозни. Прізвище отримав від вітчима Олександра Мурашка, в майстерні якого юнак захопився малярством. Він спостерігав за роботою майстрів, які розписували Володимирський собор у Києві. Саме вони та професор Адріан Прахов розгледіли його потенціал. Прагнення до підкорення подальших вершин спонукало хлопця вступити в 1894 р. до Імператорської академії мистецтв у Петербурзі, де з 1896 р. він навчався під керівництвом Іллі Ріпина у його майстерні. Успіхи у навчанні відкрили молодому художнику шлях у світ. Золота медаль Академії за картину «Похорон кошового» дала йому можливість подорожувати Італією, Францією і Німеччиною. Саме в Європі він відкрив для себе імпресіонізм, який мав значний вплив на його подальшу творчість. О. О. Мурашко майстерно поєднав академічну школу з новими формами живопису: яскраві світло і колір, емоційна атмосфера – усе це стало його виразними мистецькими інструментами. Особливо яскраво це проявляється в таких роботах, як «Дівчина в червоному капелюсі», «Біля кав’ярні», «Карусель». Художник отримує запрошення з Берліна, Відня, Парижа, Амстердама, Мюнхена і Венеції.^. Перша персональна виставка О. О. Мурашка, на які експонували 25 робіт, відбулася у Берліні, Кельні і Дюссельдорфі у 1909 р. Його світове визнання піднімало і статус вітчизняного мистецтва, долучало до загальноєвропейського розвитку і контексту. Він став педагогом, який виховав ціле покоління українських митців і передав їм свій досвід. Викладав у Київському художньому училищі, а у 1913 р. заснував власну художню студію, яка швидко стала осередком модерного мистецького мислення. У 1917 р. О. О. Мурашко став одним із засновників і професором Української академії мистецтв. На жаль, ми ніколи не дізнаємося, чого ще міг досягнути Олександр Мурашко, адже його вбили червневої ночі 1919 р. неподалік від власного будинку на Лук’янівці. Найбільша виставка творів художника була організована після його смерті. Її підготував знаний мистецтвознавець Федір Ернст, який зібрав понад 70 робіт митця. Олександр Мурашко – це ціла епоха на зламі століть і творчих стилів. Проте у творчості майстра нові ідеї не конфліктували зі старими, а доповнювали і давали нове дихання і натхнення, що не згасло зі смертю митця – адже його справа та творчі пошуки передані учням через засновані ним художню студію та академію.

З нагоди 150-ліття у виставкових залах Інституту досліджень бібліотечних мистецьких ресурсів ЛННБ України ім. В. Стефаника розгорнуто виставку книжково-журнальних видань. Серед них до уваги користувачів представлено працю Дмитра Антоновича «Олександр Мурашко: 1875–1919» (Прага, 1925), першу з відомих про українського митця, в якій проаналізовані його творчість, вагомий внесок для подальшого розвитку українського мистецтва, акцентована увага на непоправній втраті для суспільства через смерть майстра, а також містяться репродукції творів митця і фотопортрети. На виставці експонується фундаментальна монографія Лариси Членової «Олександр Мурашко: сторінки життя і творчості» (Київ, 2007). Авторка розглядає різні періоди його творчості, акцентує увагу на знакових творах мистецької спадщини. Вона масштабно доповнює свою книгу фотографіями митця, його родини і друзів, репродукує картини різних жанрів, що буде корисним і цікавим для всіх дослідників та поціновувачів українського мистецтва. Водночас на виставці представлені декілька загальних видань про життя і творчість українського живописця. Серед них – «Українське мистецтво другої половини ХІХ – початку ХХ ст.» (Київ, 1964), яке підготував Петро Говдя. Він аналізує доробок О. О. Мурашка в контексті історичного розвитку українського мистецтва. На окрему увагу на виставці заслуговує видання Національного художнього музею України «Український живопис ХІХ–ХХ ст. з колекції НХМУ» (Київ, 2004), упорядницею якого є Ольга Жбанкова. У ньому розкриті маловідомі фондові твори О. О. Мурашка. До уваги користувачів запропоновані репродукції картин видатного майстра: «Портрет дівчини в червоному капелюсі» (прибл. 1902/03), «Парижанки біля кафе» (прибл. 1902/03), «Зима» (1905), «Благовіщення» (1909), «Портрет Віри Антонівни Дитятиної» (1910), «Селянська родина» (1914), «Жінка з квітами» (1918).

Шановні відвідувачі Львівської національної наукової бібліотеки України ім. В. Стефаника! Запрошуємо Вас до перегляду виставки і вивчення фонду Бібліотеки.