Без рубрики

 

З нагоди різдвяних свят у виставковій залі Львівської національної наукової бібліотеки України імені В.Стефаника організовано виставку «І Слово стало тілом». Для назви виставки вибрано уривок із Прологу до Євангелії Йоана:

«І Слово стало тілом,
і оселилося між нами,
і ми славу Його бачили
– славу Єдинородного від Отця…» (Йо. 1.14).

Цей фрагмент найповніше втілює ідею особистої і відчутної присутності Бога серед людей у кожному поколінні та кожному народі.

Слово «тіло» підкреслює повноту реальності приходу Сина, але відразу згадується і «слава», яку Слово мало як Бог у плоті. Східна ікона, яку ми в Іконописній школі Українського католицького університету досліджуємо і плекаємо, є одним із найкращих середників для втілення свідчень про «славу Божу», яку створила Традиція Церкви! Цьому завданню підпорядкована образотворча, іконографічна, композиційна та живописна «мови» східного іконопису — ікона стає візуальною молитвою!

Факт, що Слово стало тілом, себто прийняло на Себе людську природу у всій повноті (за винятком гріха), і є філософсько-богословським обґрунтуванням для існування матеріальної ікони Бога. Адже трансцендентний безобразний Бог не може бути зображеним!

На виставці «І Слово стало тілом» експоновано 24 ікони, які написали студенти, випускники і викладачі Іконописної школи «Радруж» Українського католицького університету.

 

ГУСАК Олег — іконописець і викладач зі стажем, художник-волонтер, меценат ікон до волинських храмів. У своїй творчості взорується на традиційну західноукраїнську ікону. Закінчив Національний університет «Львівська політехніка» (спеціальність «Радіотехніка»). Випускник сертифікатної програми Іконописної школи «Радруж» (2009–2012). Після завершення навчання займається лише іконописом та викладами в Іконописній школі. У творчості О. Гусак спирається на традиції ікон західного регіону України. На виставці експонуються декілька ікон мистця: «Різдво Христове» (авторське наслідування ікони XVIII cт.), «Богородиця Ченстоховська» (авторське наслідування), «Богородиця Виховання» (авторська ікона, інспірована чудотворною іконою з критського монастиря Богородиці Кардіотісси). На окрему увагу заслуговує ікона «Різдва Христового» (наслідування сучасної ікони, інспірованої народним мистецтвом). Щедрий на теплі емоції, народний іконопис завжди був багатим джерелом натхнення для мистців ХХ–ХХІ ст. Найцікавішим у цій іконі є, мабуть, давньовізантійське трактування Пресвятої Богородиці як Цариці-Матері, що на тлі гірського пейзажу сидить на багато декорованому троні — символі не лише царської гідності, а й вічної краси та слави. Марія вказівним жестом Одигітрії звертає увагу на Новонародженого, якому поклоняються мудреці-погани і природа в образі вола й осла. У верхній частині композиції розташована зоря-сонце з голубом у центрі. Голуб є покликанням до близької у літургійному році події Хрещення Господнього і свідчить про жертву Ісуса, який як Агнець бере на себе гріхи світу (голубиці чи горлиці були жертвою бідних). Сама зоря була не лише знаком для волхвів (тоді як для пастухів знаком були ясла (!), але вона також є символом Ісуса, прихід якого на землю звіщає світанок дня Божого Царства, що тепер є у зародку, а цілком засяє після Другого Пришестя. Про це читаємо у книзі Чисел: «сходить зоря від Якова» (24.17) і в останній главі книги Об’явлення: «Я… зоря ясна і досвітня!» (22.16). Зоря з променем свідчить про персоніфіковане Божественне Світло, яке стане «Світлом для світу» (Йо. 8.12) і «Світлом правдивим», що «просвічує кожну людину, що приходить на світ» (Йо. 1.9; див також Йо. 1.5-13). Ще у Старому Завіті пророк Малахія звіщав про Месію-Сонце: «Для вас, що імені мого боїтесь зійде Сонце Правди, у його промінні буде спасіння» (Мал. 3.20).

---

 

ДМИТЕРКО Катерина — випускниця Львівського державного коледжу декоративного і ужиткового мистецтва ім. І. Труша, Львівської національної академії мистецтв (кафедра сакрального мистецтва) та сертифікатної програми з іконопису Школи «Радруж» (2015–2018). Працює в техніці темперного живопису на дошці, черпаючи натхнення з давніх зразків західноукраїнського іконопису, що підтверджують її дві ікони на виставці. «Старозавітна Трійця» і «Архангел Михаїл» виконані як наслідування ікон XVI ст. Водночас на виставці мисткиня експонує авторські ікони: «Колискова для Ісуса» і «Пресвята Родина», виконані у тій самій техніці, що і середньовічні ікони. Пізнавши красу та секрети давньої технології, майстриня подає власне трактування образу Святого Сімейства. У цій іконі бачимо стримане поєднання відтінків і використання рослинних мотивів, поданих у сучасній формі. Святе Сімейство авторка трактує як «сад», де Богоматір — «квітка», Йосиф — «зелення», «буйна рослинність», водночас його «охоронець», а Христос — «садівник». Родина Ісуса — добрий взірець для наслідування християнським сім’ям, центром життя яких має бути Бог. Саме Христос є тим, хто «обробляє» нашу сутність, дає змогу приносити плід віри. Христос зображений в образі Спаса Еммануїла («З нами Бог»). У цьому Дитяті на руках Матері потрібно бачити Предвічного Бога. Мафорій Богоматері, який має блакитно-бірюзовий відтінок, помережаний квітами лілії. Голубий колір — символ приснодівства Марії (Діва до, під час і після Різдва), символ чистоти. Лілея — символ ніжного і витонченого цвіту, її краса — тендітна, а щастя — тихе. Образи квітки і саду (раю) К. Дмитерко запозичила з книги Пісня Пісень. Святий Йосиф зображений як охоронець Саду. Бути охоронцем — означає стояти на варті вірності Божому Слову. Він є християнським образом чоловіка, батька, глави родини. Йосиф названий «батьком» тоді, коли він шукає Ісуса (у Євангелії від Луки). Батько — це той, хто, шукаючи сина, шукає Бога. Саме таку ікону батька вимальовує Святе Письмо.

---

 

КИРИЧЕНКО Андрій — мистець, технолог, різьбяр, магістр кафедри художнього текстилю Львівської національної академії мистецтв, представник «LGD Nasze Bieszczady» — Європейської організації з розвитку мистецтва на території Підкарпаття (Польща), керівник Львівської майстерні ікони і позолоти А. Кириченка (з кінця 2019 р.), викладач Іконописної школи «Радруж». У тісній співпраці з А. Кириченком були створені ікони Наталії Сало.

---

 

КОЗУРАК Сильвестр — студент стаціонарної програми з іконопису за спеціальністю «Іконописець-богослов» (3 курс) у Школі «Радруж», одночасно завершує шкільну загальноосвітню програму, серйозно займається музикою, співає в церковному хорі. На виставку «І Слово стало тілом» мистець подав ікону «Богоявлення-Хрещення Господнє». Вона є наслідуванням славнозвісного майстра із села Радруж, який вирізняється незвичайним і дуже оригінальним вирішенням кольорових партій, деталей, композицій тих чи інших сюжетів, виконаних у досконалій та витонченій техніці малярства. Прикладом цікавого колористичного рішення, якого не бачимо в інших майстрів, є, зокрема, помаранчеві гірки, написані суриком (мінеральний пігмент). Ці гірки є передусім носієм важливого богословського змісту. Вони візуалізують слова Предтечі: «Я вас хрищу водою на покаяння, а той, хто йде за мною, від мене потужніший…Він вас христитиме Духом Святим і вогнем» (Мт. 3,11).

---

 

КОПРОВСЬКА Ірина навчалась у Львівському коледжі декоративного і ужиткового мистецтва імені І. Труша і в Львівській національній академії мистецтв на факультеті монументального живопису. Випускниця сертифікатної програми з іконопису Школи «Радруж» (2014–2017). Учасниця хору Літургійного центру «Передання». На виставці можна оглянути сім ікон, які виконала мисткиня. Кожна з них неповторна: «Святий Йоан Золотоустий» (наслідування ікони XV ст.), «Богородиця Одигітрія» (наслідування ікони XV ст.), Богородиця Мукачівська (список у міру оригіналу з ікони 1453 р.), «Св. Йоан Предтеча з чину Моління» (наслідування ікони кін. XV ст.), «Св. Миколай» (наслідування середника ікони XV ст.) і дві ікони «Спас Нерукотворний» (наслідування ікон XV ст.). 

---

 

КРЕХОВЕЦЬ Уляна — керівник проєктів та програм Іконописної школи «Радруж» Українського католицького університету, мисткиня, викладачка. Працює у сфері культури, мистецтва, дизайну та іконопису. Опісля навчання у Львівській національній академії мистецтв і сертифікатній програмі з іконопису у «Радружі» — у своїй творчості спирається на традиційний український іконопис, наслідуючи його, подає у новій стилістиці та інтерпретації сучасну українську ікону, продовжуючи традицію поколінь. Її кредо протягом багатьох років — «Мистецтво – це робити добре все, що можеш, з тим, що маєш, там, де ти є!». Отож усі її ікони унікальні! Репрезентована на виставці ікона «Богородиця Полів – Матір “Хліба Життя”», а також «Богородиця Кікіотіса», знана як «Джерело милості», що походить зі ставропігійського монастиря Кікос, розташованого у західній частині Кіпру. Ікона подана у модерному авторському оформленні поля та тла. Не втручаючись у стилістику постатей оригінальної ікони XVІ ст., іконописиця адаптувала традиційний образ до стилістичних та естетичних особливостей часу.

---

 

САЛО Наталія — магістр богослов’я, іконописиця. Вивчала богослов'я в Українському католицькому університеті та навчалася на стаціонарній програмі з іконопису в Школі «Радруж». Із чотирьох ікон («Богородиця Елеуса» (наслідування ікони XVІ ст.), «Христос Пантократор» (репліка енкаустичної ікони середини VІ ст.), «Св. Миколай» і «Богородиця Елеуса» (обидві авторські), які мисткиня представила на виставці, вирізняється «Богородиця Елеуса (Милостива)» — авторська ікона, написана в темперній техніці. Це один із найпоширеніших типів зображення Богоматері з Еммануїлом, Котрий сидить у Неї на руках i притулився щічкою до Її щоки. Цей іконографічний тип почали широко використовувати з ХI–ХII ст. у зв’язку з богословськими дискусіями, що точилися під час іконоборства, про людськість Христа як пояснення можливості Його візуального образу. На іконі Матір та Дитя зображені в обіймах, що є ознакою любові і близькості. В особі Сина проголошується істина, що саме Він (Бог) є джерелом любові. Виявом Божого джерела любові є бажання Бога бути з людиною. Для цього Він применшує Себе і стає таким, що людина може носити Його на руках і — навіть більше — бути Його Матір’ю. Ікона є прообразом хресної жертви Спасителя як найвищого вияву любові Бога до людей.

---

 

СТРАХОВА Софія закінчила Львівський національний університет імені І. Франка (за спеціальністю «Українська філологія»), випускниця стаціонарної програми з іконопису Школи «Радруж» (за спеціальністю «іконописець-богослов»). На експозиції, крім її ікони «Різдво Христове», яка прислужилася до афіші виставки «І Слово стало тілом», можна оглянути «Святого Йоана Предтечу». Це авторська ікона, виконана в темперній техніці з індивідуальним трактуванням образу. Молода художниця творчо і неординарно підходить до зображення св. Йоана Предтечі (Хрестителя). На іконі зображено лик святого з довгою скуйовдженою бородою, оскільки він був аскетом, пустельником, що живився лише сараною та диким медом. Саме Йоан Предтеча був провісником швидкого приходу Христа, довгоочікуваного Месії. Саме йому випала честь та місія хрестити Бога-Слово в Йордані та бути свідком теофанії (появи Троїчного Бога). Новизною його проповіді було проповідування покаяння та хрещення на відпущення гріхів, а сутні — те, що перш ніж отримати зовнішнє обмивання, людина має очиститися духовно і в такий спосіб приготувати себе до прийняття нового життя для приготування до Царства Божого. На цій авторській іконі св. Йоана Предтечі зображено бджолу — символ діяльності та порядку. Святий також був великим трударем, який безустанно працював для «свого вулика» — юдейської спільноти на Господній ниві.
Відібрані на виставку ікони мають на меті не лише представити образи свят Різдва чи Богоявлення-Хрещення, але насамперед запропонувати перед уважні очі і вдумливі серця глядачів образ Особи Богочоловіка, Його Пречистої Матері та тих осіб, які були поруч у подіях народження, хрещення і життя Спасителя тоді і тепер. Акцент Особи, а не події втілює розуміння найвищої цінності, яку має кожна людина в очах Божих.

Автор текстів до виставки:
Соломія Тимо, мистецтвознавець,
викладач філософсько-богословського факультету
Українського католицького університету,
керівник Іконописної школи «Радруж»
Українського католицького університету

Редактори текстів:
Лариса Купчинська, мистецтвознавець,
директор Інституту досліджень бібліотечних мистецьких ресурсів
Львівської національної наукової бібліотеки України імені В. Стефаника
Марія Хомишин, богослов,
викладач філософсько-богословського факультету
Українського католицького університету
та Іконописної школи «Радруж»
Українського католицького університету

Шановні відвідувачі! Колектив Львівської національної наукової бібліотеки України імені В. Стефаника запрошує Вас до перегляду виставки, яка триватиме до 20 лютого 2022 р., та на кураторські екскурсії і лекції викладачів «Радружу», про графік яких повідомимо додатково.

У виставковій залі Львівської національної наукової бібліотеки України імені В. Стефаника розгорнуто книжкову виставку «Маркіян Шашкевич – 210 років від дня народження».

Маркіян Шашкевич — лідер національного відродження на західних землях України, письменник, громадський і культурний діяч, священник — народився 6 листопада 1811 р. у с. Підлиссі, Золочівського району Львівської області в родині священника. За своє недовге життя (помер 7 червня 1843 р.) письменник уклав перший у Галичині шкільний підручник для дітей — «Читанка для малыхъ дѣтей до школьного и домашного употребленія» (Въ Львовѣ, 1850). Книга містила відомості для дітей про рідну землю, родину, село, місто, пори року, народні казки і поетичні мініатюри тощо. 2 грудня 1836 р. «Читанку» подали до друку, але видання побачило світ у 1850 р., після смерті автора.

Обстоюючи права української мови, Маркіян Шашкевич виступав проти впровадження до українського письма латинського алфавіту, видавши у 1836 р. у Перемишлі брошуру «Азбука i abecadło: uwaginadrozprawą o wprowadzeniu abecadła polskiego do piśmiennictwa ruskiego, napisaną przezks. J. Łozińskiego, umieszczoną w Rozmaitościach Lwowskich z roku 1834. Nro. 29» (W Przemyślu, 1836) накладом 3 тис. примірників на кошти, зібрані серед семінаристів.

Маркіян Шашкевич був одним із поетів «Руської трійці», організатором цього гуртка. У 1837 р. у Будапешті видали довгоочікуваний альманах «Русалка Дністрова» — першу книжку, написану українською народною мовою («Русалка Днѣстровая» (У Будимѣ, 1837). Наклад становив приблизно 1000 примірників, але тільки 200 «пішло у світ», основну частину тиражу у Львові затримала і конфіскувала цензура. «Русалка Дністрова» містить народні пісні, переклади та «старину». На виставці експонується факсиміле альманаху «Русалка Дністрова» (редактор-упорядник М. Шалата; головний редактор Ф. Стеблій. Львів, 2012). Також репрезентовані монографії про видання, зокрема Л. Ільницької «“Русалка Днѣстровая” (1837) у бібліотеках і музеях світу: історико-книгознавче дослідження» (Львів, 2007); «“Русалка Дністрова”: документи і матеріали» (Київ, 1989) та ін.

Маркіян Шашкевич першим в історії української літератури почав писати сонети, а його твір «Веснівка» («Вѣнок русинам на обжинки / уплѣв Иван Б. Θ. Головацкій» (У Вѣдни, 1846) й досі вражає своєю мелодійністю та артистичністю форми, де в образі «Квітки» втілена доля молодої галицької літератури. Вірш переклали понад п’ятнадцятьма мовами світу: білоруською, болгарською, німецькою, англійською, французькою, угорською, китайською, вірменською, а також італійською, естонською, іспанською, каталонською, литовською, грецькою, скандинавськими мовами, грузинською та багатьма іншими.

Особливе місце у літературному доробку Маркіяна Шашкевича посідають «Псалми Русланові» («Псальми Русланові: великий єсть Бог: на мішаний хор» (Львів, 1937), які є зразком поезії у прозі.
Перу М. Шашкевича належить кілька прозаїчних творів. Найвизначніший із них — казка «Олена», яку високо оцінив Іван Франко. Твір названо казкою, хоч нічого спільного з цим жанром у нього немає. Автор хотів у такий спосіб відвернути прискіпливу увагу цензури від «Олени». На експозиції репрезентуються збірки творів Маркіяна Шашкевича, видані у різні роки, зокрема «Твори Маркіяна Шашкевича, Якова Головацкого, Николи Устияновича, Антона Могильницького» (У Львові, 1906); «Ліричні твори» (Львів, 1911); «Вибрані твори» (Львів, 1954); «Твори» (Київ, 1982); «Твори [Звуковий запис]: 200-літтю від дня народження присвячується» (Львів, 2011) та ін.

Плідною була діяльність Шашкевича-перекладача, зокрема він перекладав українською сербські народні пісні, вірші чеських і польських поетів, вперше повністю переклав українською «Слово о полку Ігоревім» (до нас дійшов тільки уривок — «Плач Ярославни»), адаптував для українців Краледворський рукопис Вацлава Ганки («Писання Маркіяна Шашкевича» (У Львові, 1912).

Життя і творчість Маркіяна Шашкевича здавна цікавили дослідників – Івана Франка («М. Шашкевич і галицько-руська література». Зібрання творів у 50 т. Київ, 1981. Т. 29), Кирила Студинського (“Geneza poetycznych utworów Markiana Szaszkiewicza” (W Krakowie, 1896), Івана Крипʼякевича («Шашкевичіана: статті, рецензії, публікації» (Львів, 2012), Михайла Возняка («Маркіян Шашкевич як фольклорист» (Львів, 1911); «Маркіян Шашкевич» (Львів, 1941) та ін.

У наш час його творчість широко висвітлена в «Історії української літератури: у 12 т.» (Київ, 2016. Т. 3), в наукових збірниках «Шашкевичіана» (Львів, Броди, Вінніпеґ, 1996. Вип. 1, 2), у довідковій літературі («Українські письменники: біо-бібліографічний словник: у 5 т.» (Київ, 1963. Т. 3); «Енциклопедія історії України: у 10 т.» (Київ, 2013. Т. 10) та в монографіях С. Шаха «О. Маркіян Шашкевич та галицьке відродження» (Париж, Мюнхен, 1961); М. Шалати «Маркіян Шашкевич: життя, творчість і громадсько-культурна діяльність» (Київ, 1969); Р. Кирчіва «Етнографічно-фольклористична діяльність “Руської трійці”» (Львів, 2011), «Маркіянове сузірʼя: ті, кого пробудив, “воодушевив” і повів за собою Маркіян Шашкевич» (Львів, 2012); Ф. Стеблія «Маркіян Шашкевич — провісник незалежності соборної України» (Львів, 2011), О. Петраша «“Руська трійця”: М. Шашкевич, І. Вагилевич, Я. Головацький та їхні літературні послідовники» (Київ, 1986); М. Люзняк «Роль та місце «Руської трійці» в історії української філософії» (Львів, 2003); М. Тершаковця «Маркіян Шашкевич та його ідеї на тлі українського відродження» (Львів, 2021) та ін.

Архів Маркіяна Шашкевича зберігається у відділі рукописів Львівської національної наукової бібліотеки України імені В. Стефаника (Ф. 142).