Місяць: Лютий 2024

Лют

2024

Презентація монографії Оксани Середи «У полоні арту: українська мистецька преса Галичини міжвоєнного двадцятиліття» (Львів, 2023, 364 с.)

21 лютого 2024 р. у Львівській національній науковій бібліотеці України імені В. Стефаника відбулася презентація монографії Оксани Середи «У полоні арту: українська мистецька преса Галичини міжвоєнного двадцятиліття» (Львів, 2023, 364 с.).

Із вітальним словом до присутніх звернувся генеральний директор Львівської національної наукової бібліотеки України імені В. Стефаника, кандидат педагогічних наук Василь Ферштей, який наголосив на важливості висвітлення культурних здобутків українців 1920–1930-х рр., адже вони є свідченням великої незламності духу і самопожертви української нації у бажанні плекати та розвивати свої культурні надбання і передавати їх наступним поколінням.

Авторка книги – кандидатка наук із соціальних комунікацій, старша наукова співробітниця Науково-дослідного інституту пресознавства ЛННБУ ім. В. Стефаника – дослідила мистецьку пресу як багатогранне культурологічне явище, яке мало вагомий вплив на формування українського мистецького середовища Галичини між двома світовими війнами. Загалом дослідниця охарактеризувала 45 мистецьких пресодруків. Також у монографії подано 125 біографічних нарисів безпосередніх учасників тогочасного мистецького пресовидавничого процесу, додавши до них трохи неформально-смішного під рубрикою «Пензлем в око». Книга складається із передмови, чотирьох розділів, післямови, переліку ілюстрацій, покажчиків імен та часописів.

В обговоренні цього видавничого проєкту взяли участь докторка наук із соціальних комунікацій, професорка Школи журналістики та комунікації Українського католицького університету Емілія Огар; заступниця генерального директора з наукової роботи ЛННБУ імені В. Стефаника, докторка наук із соціальних комунікацій, професорка Лідія Сніцарчук; доктор історичних наук, професор Львівської національної академії мистецтв Роман Яців, які наголосили на важливості персоніфікації української історії та культури, гідному пошануванню подвижницької праці ентузіастів української преси та виведенню з тіні малознаних імен міжвоєнного мистецького соціокультурного простору. Також було відзначено продуману структуру презентованого видання, невимушеність стилю подання тексту і метафоричність назв розділів та нарисів у книзі.

До слова були запрошені благодійники, завдяки яким книга побачила світ, – юрист, громадський діяч, голова Міжнародної громадської організації «Культурно-дослідницький центр України та Китаю «Ланьхва» Юрій Котик та український бізнесмен, меценат, президент Федерації водного поло України Олександр Свіщов. Зокрема, пан Юрій у своєму виступі наголосив, що українська нація за будь-яких обставин має бути найкращою у всьому: і на полі бою, й у наукових, громадських та культурних ініціативах.

Учать у заході також взяли нащадки редакторів та публіцистів, про яких розповідається у книзі, зокрема кандидатка фізико-математичних наук та громадсько-політична діячка Тетяна Крушельницька (внучка Івана Крушельницького та Галі Левицької, правнучка Антона та Марії Крушельницьких), дизайнерка етноодягу й народна майстриня Марія Савка-Гнилякевич (донька Ярослава Савки), викладачка скрипки у музичній школі № 5 Любов Стасюк (донька Данила Фіґоля), художник-реставратор Андрій Кабарівський (внук Богдана Кабарівського, правнук Северини Кабарівської), які подякували авторці, бібліотеці та благодійникам за привернення уваги до імен їхніх родичів та нове прочитання їхнього творчого доробку. Оксана Середа люб’язно подарувала примірники своєї книги спонсорам та родичам героїв своєї книги.

Лют

2024

Презентація книги Оксани СЕРЕДИ «У полоні арту: українська мистецька преса Галичини міжвоєнного періоду» (Львів, 2023)

У середу, 21 лютого 2024 р. о 15:00 у читальному залі ім. Тетяни та Омеляна Антоновичів Львівської національної наукової бібліотеки України ім. В. Стефаника (вул. Стефаника, 2) відбудеться презентація книги Оксани СЕРЕДИ «У полоні арту: українська мистецька преса Галичини міжвоєнного періоду» (Львів, 2023, 364 с.).

Книга побачила світ завдяки підтримці благодійників Олександра СВІЩОВА, українського бізнесмена, мецената, президента Федерації водного поло України, та Юрія КОТИКА, юриста, громадського діяча, голови Міжнародної громадської організації «Культурно-дослідницький центр України та Китаю «Ланьхва».

Лют

2024

Виставка старовинної лучицької вишивки «Пам’ять роду»

У виставкових залах Інституту досліджень бібліотечних мистецьких ресурсів Львівської національної наукової бібліотеки України імені В. Стефаника організовано виставку старовинних вишивок «Пам’ять роду» з села Лучиці на Львівщині. Жіночі і чоловічі сорочки, спідниці, запаски, штани, камізельки і рушники, переважно з початку ХХ ст., знайомлять глядачів із різноманітними кроями, візерунками, барвами, техніками вишивання, поширеними у селі. Сучасні витвори з початку вже ХХІ ст. продовжують мистецькі традиції. Велику частину експозиції займають різночасові фотографії, на яких зафіксовані селяни, їхні родини, які мріяли про незалежність, боролися за свою ідентичність, зберігали традиції і памʼять свого роду. Вони розкривають історію села, історію України.

Фото: Світлана Олесько

У 2004 р. Світлана Олесько, завідувачка Народним домом села Лучиці, вирішила організувати виставку старожитностей рідного села. Вона вивчала його історію, збирала документи, світлини і традиційні місцеві вишивані візерунки, якими прикрашали сорочки, запаски, камізельки, спідниці, рушники та інші предмети побуту.

Ентузіазм С. Олесько спонукав односельчан пригадати давню любов місцевих жінок до вишивання. Колись вона проявлялася у майстерності кожної з них придумати власний неповторний орнамент. А зараз у всіх з’явилося бажання збагатити давні традиції, наповнити їх новими елементами, знаками і символами. У цьому велике значення колористики. Так сформувався лучицький орнамент, у якому стилізовані тваринні і рослинні мотиви дивовижно поєднуються з геометричними елементами. Крім того, він вражає яскравістю барв. Не менш важливим для жінок був і крій сорочки, який вражає оригінальністю ще більше. З початком ХХ ст. у селі Лучиці стали поширеними рушники з сюжетними композиціями.

Результатом багатолітньої кропіткої праці С. Олесько стала створена в Народному домі Кімната-музей з багатою збіркою унікальних експонатів, які захоплюють майстерністю вишивальниць давно минулих часів і є натхненним прикладом для молодого покоління.

Фото: Галина Забавська

Нині все актуальнішою стає популяризація вишивки села Лучиці. Галина Забавська, у якої тісні родинні зв’язки з селом, своїм обов’язком вважає розкриття краси та унікальності вишитих речей односельчан. Для неї дуже важливо зафіксувати у лучицькій вишивці все до найменших деталей. У своїй праці вона багато часу приділяє долі людей, творців неповторного мистецького осередку. Так і виник проєкт зі створення власного бренду Craft&Relax, під яким друкують буклети з фото старовинних сорочок і рушників. У кожному з них авторка подає історію однієї сорочки, ім’я майстрині, яка створила її на початку 1930 років, і прижиттєву фотографію вишивальниці. Важливими елементами буклету є опис крою, схема для відтворення вишивки, ключ до схеми, світлини сорочки та окремих її частин. Так автори спонукають досліджувати свою історію та культуру, зберігати і відтворювати давні візерунки, давати їм нове життя. Не зупиняючись на досягнутому, Г. Забавська ініціювала виставку у Львівській національній науковій бібліотеці України імені В. Стефаника, на якій представлені не лише зразки з колекції С. Олесько, але й неповторні екземпляри, які зберігаються в родинах вишивальниць.

На виставці експонуються 29 жіночих сорочок 1910-1940 років, які вражають різноманіттям тканини, крою, а найбільше — орнаментами. Поряд із ними представлені давні фотографії жінок, яким належали ці сорочки, та короткі історії їхнього життя.

Фото: Жіноча сорочка з села Лучиці

Окреме місце на виставці займають 16 чоловічих сорочок. Орнаменти на них відображають молитву матері до Бога про сина, дівочі мрії про майбутнього нареченого, а також любов дружини до чоловіка. Серед них є декілька експонатів, створених чоловіками з дуже трагічною долею та безмежною любов’ю до України.

Фото: Чоловіча сорочка з села Лучиці

Серед експонатів виставки представлені також камізельки та запаски, які є невід’ємними частинами цілісного образу. Як і на сорочках, на них багата вишивка з використанням шовкових ниток, леліток, бісеру і склярусу. Цікавим є унікальне плетіння на запасках, майстринь якого, на жаль, уже не залишилось, і знань із виконання цієї техніки ніхто не перейняв.

Фото: Запаска з села Лучиці

Виставку прикрашають більше ніж 40 вишитих рушників, багато з яких привертають увагу патріотичною символікою. Незважаючи на переслідування й утиски режиму, жителі села Лучиці вишивали на них молитву до Бога за Україну, слова Гімну України у жовто-блакитних барвах, Тризуб, золотих левів з коронами. У кожному рушнику вони відтворювали любов народу до України, прагнення багатьох поколінь до незалежності, мужність і незламність простих людей, а також бажання зберегти памʼять про національну ідентичність.

Фото: Рушник із села Лучиці

Висловлюємо щиру подяку всім, хто долучився до організації і проведення виставки: Світлані Олесько, Галині Забавській, Ірині Демчук, Олі Буряк («Світ льону») і студії Юрія Мельничука. Окрема подяка — дирекції і працівникам Львівської національної наукової бібліотеки України імені В. Стефаника.

Експозицію можна оглянути з 12 лютого до 29 березня 2024 р., у будні, з 12.00 до 16.00 (вул. Бібліотечна, 2), попередньо зареєструвавшись за адресою: [email protected].

Кожного вівторка о 15. 00 — кураторська екскурсія.

Лют

2024

БОРЕЦЬ ЗА УКРАЇНСЬКУ ДЕРЖАВУ (до 110 – річчя від дня народження Омеляна Антоновича)

ОМЕЛЯН АНТОНОВИЧ (1914 – 2008) – д-р права, громадський діяч, меценат

(До 110 – річчя від дня народження)

Серед українських добродійників, які прислужилися розвитку української культури і науки, загальновідомі прізвища Григорія Галагана, Василя Тарновського, Івана Харитоненка, Євгена Чикаленка, родин Алчевських, Ханенків, Рильських. По праву можемо ставити на один щабель із ними наших сучасників – подружжя Тетяну і Омеляна Антоновичів, щедрих і жертовних меценатів. Вони стали відомими в українському світі у 1981 р. після створення приватної доброчинної фундації, яка послідовно на протязі більш ніж сорока років підтримує українську культуру і науку. Вручення престижних літературних і наукових нагород, фінансування важливих проектів загальноукраїнського масштабу відбувається виключно за власні заощадження подружжя Антоновичів.

Омелян Миколович Антонович народився 6 лютого 1914 р. в м. Долина в родині державного службовця. Закінчив підготовчі класи (1922–1924) і українські гімназійні курси (1925–1926) в Долині. Далі навчався в державних гімназіях у Львові (1927–1931) та Перемишлі (1931–1932). За участь у національному підпіллі був арештований і просидів у польській в’язниці декілька літ (1933–1936).

Вивчав право в Люблінському університеті (1932), економіку у Вищій торговельній школі в Познані (1938) та Вищій господарській школі в Берліні (1939–1941). Після перерви був прийнятий на факультет права і суспільних наук Українського вільного університету в Празі, де 5 березня 1943 р. отримав диплом доктора права.

В роки Другої світової війни продовжував підпільну діяльність в лавах ОУН, двічі в 1941–1942 рр. та 1943–1944 рр. був ув’язнений в німецькому концтаборі Заксенгаузен. У 1945–1948 рр. був на політичній роботі в ОУН та в Закордонному представництві Української Головної Визвольної Ради у Мюнхені; в 1945–1946 рр. працював в Лізі українських політичних в’язнів. Після закінчення курсів англійської мови працював перекладачем у консульстві США в Мюнхені (1948–1949), допомагав при співбесідах та підготовці документів для еміграції до США.

15 червня 1946 р. одружився з д-ром медицини Тетяною Терлецькою. У грудні 1949 р. вони емігрували до США. Від 1 січня 1951 р. до 1960 р. був представником ЗП УГВР у Вашинґтоні. Водночас 6 років був головою “Об’єднання українців Вашинґтона” (1954–1958, 1960–1961). Від початку 1960-х рр. до кінця 1990-х рр. займався фермерством.

На початку 2000-х рр. Фундація вклала кошти у ремонт та реставрацію Львівської національної наукової бібліотеки України ім. В. Стефаника. Було завершено повне оновлення головного корпусу, відкрито п’ять читальних залів, комп’ютерно-інформаційний центр; удвічі збільшено кількість читацьких місць. Після ремонтно-реставраційних робіт у відділі мистецтва (пам’ятки архітектури 1639 р.) було збудовано нове фондосховище з читальним залом. 4 листопада 2006 р. було урочисто відкрито “Палац мистецтв ім. Тетяни і Омеляна Антоновичів”.

Передав до Бібліотеки власну книгозбірню (дві тисячі одиниць зберігання), колекцію творів мистецтва (18 назв), унікальний родинний архів та архів Фундації. В двох книгах „Спогадів” (1999, 2003) описав свій життєвий шлях від Долини до Вашинґтона, де прожив із дружиною Тетяною Михайлівною понад пів-століття. Було видано два томи збірників документів „Фундація Омеляна і Тетяни Антоновичів” (1999; 2012).

Д-р Омелян Миколович Антонович був людиною сильного характеру, з високим почуттям гідності та громадського обов’язку. Уже в кінці життя отримав заслужене визнання в Україні. Він – почесний громадянин Долини (2002) і Львова (2004), „Галицький лицар” (2004), переможець національного конкурсу „Благодійник року” – приватна особа (2007), нагороджений почесною відзнакою Національного університету „Києво-Могилянська Академія” „Медаль святого Петра Могили” (2004), срібною відзнакою Національного університету „Острозька Академія” „Медаль князя Василя-Костянтина Острозького” (2004), Почесною грамотою Верховної Ради і медаллю „Почесна грамота Верховної Ради України” (2004), орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня (2008).

2014 рік в ЛННБ України ім. В. Стефаника було оголошено Роком меценатів Омеляна і Тетяни Антоновичів. 10 серпня 2014 року у м. Долина було відкрито бронзовий пам’ятник Омеляну і Тетяні Антоновичам. Але найкращим пам’ятником є наша пам’ять про них та продовження їх добродійної справи. Вони є прикладом служіння своєму народу та Україні.

14 вересня 2023 року було урочисто відкрито новий читальний зал відділу рукописів із двома меморіальними кімнатами: імені Тетяни і Омеляна Антоновичів та імені Івана Крип’якевича, в яких представлені численні архівні документи та родинні експонати.

Ярослав Сеник, науковий співробітник відділу рукописів

Запрошуємо науковців і студентів на екскурсії до меморіальних кімнат за попереднім записом.

1.Родина Антоновичів: Ірина, Єлисавета, Тарас, Омелян, Микола, Роман. [1916/1917]. Долина.

2.Омелян Антонович. Лист до батьків з в’язниці. 1934 червня 14. Перемишль.

3.Омелян Антонович. 1943. Прага.

4.Український Вільний Університет у Празі. Борковський І., ректор; Шрамченко Л., Яковлів А. Диплом доктора права Омеляна Антоновича. 1943 березня 5. Прага.

5.Костецький І. М. [о. І. Гриньох], Кравченко О. Уповноваження д-ру Омеляну Антоновичу опікуватися бійцями УПА, які прибули на терен Німеччини і Австрії. 1947 жовтня 28.

6.А. К. Дружній шарж на Омеляна Антоновича. 1940, січня 6.

7.Омелян і Тетяна Антоновичі. 1949 лютий. Мюнхен.

8.Суд округу Александрія, штат Вірджинія. Сертифікат натуралізації Омеляна Антоновича. 1957 червня 12.

9.Запрошення д-ру Омеляну Антоновичу з дружиною на інаугурацію президента США Дуайта Айзенгауера. 1957 січень. Вашинґтон.

10.Серед учасників української урочистої імпрези: проф. Лев Добрянський, д-р Микола Чубатий, д-р Тетяна Антонович, Микола Лебедь, д-р Омелян Антонович та ін. Кін. 1950-х. Вашинґтон.

11.Омелян Антонович на фермі. 1990-ті. Калпепер, шт. Вірджинія.

12.В’ячеслав Чорновіл, Омелян і Тетяна Антоновичі. 12 квітня 1991. Вашинґтон.

13.Омелян і Тетяна Антоновичі. Київ, вул. Заньковецької. 1995 травень.

14.Перше нагородження: лауреат Василь Барка, Омелян і Тетяна Антоновичі, Юрій Шевельов. 13 лютого 1982. Нью-Йорк.

15.Вручення Нагороди Ярославу Дашкевичу. 20 травня 1994. Київ.

16.Омелян Антонович і лауреат Збігнєв Бжезінський. 2 липня 1992. Київ.

17.Збігнєв Бжезінський. Дарчий надпис на книзі “The Grand Failure”: „Д-ру Омеляну Антоновичу, який також боровся за, і передбачав розвал Совєтського Союзу”. Липень’92».

18.Члени Журі Фундації: Іван Дзюба, Микола Жулинський, Марта Богачевська-Хомяк, фундатори: Омелян і Тетяна Антоновичі. [1995]. Конча-Заспа.

19.Омелян і Тетяна Антоновичі на зустрічі з Послом України у США Юрієм Щербаком. 1998. Вашинґтон.

20.Омелян Антонович. 2004 вересня 21. Київ.

21.Омелян Антонович і Лариса Крушельницька на врученні Нагороди Ярославу Ісаєвичу. 2002 серпня 17. Львів.

22.Омелян Антонович, Марта Богачевська-Хомяк і Мирослав Романюк в оновленому головному корпусі Бібліотеки. 2002 серпня 17. Львів.

23.Відкриття Палацу мистецтв: меценати Омелян Антонович і Маріян Коць, Лариса Крушельницька. 4 листопада 2006. Львів.

24.Запрошення на вручення Нагороди проф. Сергію Плохію. 15 листопада 2015. Вашинґтон.

25.Омелян і Тетяна Антоновичі на зустрічі у приміщенні „Просвіти”. 2000 серпень. Долина.

26.Долинська міська рада. Диплом про присвоєння Омеляну Антоновичу звання «Почесний громадянин міста Долина». 2002.

27.Перед музеєм „Бойківщина”. Володимир Стецко, Сергій Гальченко, Світлана Романюк, Андрій Левицький, Омелян Антонович, Марта та Ігор Воєвідки, Василь Романюк. Долина. 2003.

28.Омелян Антонович перед пам’ятником “Борцям за Українську державу”. 2005 вересень. Долина.

29.Омелян Антонович отримує Диплом про присвоєння звання „Почесний громадянин міста Львова”: Любомир Буняк, Мирослав Романюк, Лариса Крушельницька. 2004 квітня 29. Львів.

30.Диплом про присвоєння звання „Почесний громадянин міста Львова” Омеляну Антоновичу. 2004 квітня 29. Львів.

31.Верховна Рада України. Почесна Грамота про нагородження Омеляна Миколовича Антоновича за особливі заслуги перед Українським народом. 2004 лютого 27. Київ.

32.Національний університет „Києво-Могилянська Академія”. Сертифікат про нагородження Омеляна Антоновича Почесною відзнакою „Медаль святого Петра Могили”. 2004 квітня 7. Київ.

Фото: Світлана Олесько

Фото: Галина Забавська