До 28-ї річниці Основного закону у читальному залі ім. Тетяни і Омеляна Антоновичів Львівської національної наукової бібліотеки України імені В. Стефаника розгорнуто книжково-ілюстративну експозицію «День Конституції України».
Конституція 1996 року стала важливим етапом в українському державотворенні та законотворчості, у розвитку українського суспільства. Саме цей документ проголосив Україну суверенною, незалежною, демократичною, правовою державою, визнав людину найвищою соціальною цінністю.
На виставці представлена література з фонду Бібліотеки, яка відображає історичні передумови ухвалення Основного Закону України, дає можливість простежити шлях, пройдений нашою державою від Конституції Пилипа Орлика, розповідає про конституційний процес та конституційне право в незалежній державі.
Усі зацікавлені можуть відвідати виставку до кінця липня цього року.
виставка
Видання друкарні Почаївського Успенського монастиря у фонді відділу рідкісної книги (книжкова виставка онлайн)
Друкарня при Почаївському монастирі Чину святого Василія Великого була створена близько 1730 р. Її фундатором став єпископ-помічник луцький Феодосій Любенецький –Рудницький. 1732 р. друкарня отримала королівський привілей.
Книги, які видавала друкарня, надзвичайно різноманітні за жанрами. Це і літургійні книги: Служебники, Євангелії, Мінеї, Молитвослови; і проповіді та твори богословів, житія святих, підручники для богословських навчальних закладів; документи, пов’язані з діяльністю уніатської церкви: єпископські грамоти, статути церковних братств; і нотні видання. Окрім релігійних творів, видавались тексти світського характеру: філософські трактати, словники, історичні праці, переклади античних авторів, порадники з господарства та ін.
Велику увагу видавці приділяли оформленню книг, особливо, якщо йшлося про літургійні книги. В оздобленні видань використовувалась безліч заставок, кінцівок, ініціалів тощо. Почаївські стародруки прикрашали роботи відомих граверів Андрія Голоти, Адама та Йосифа Гочемських, Івана Филиповича, Івана Стрельбицького та ін.
Видання Почаївської друкарні друкувались церковнослов’янською, українською, близькою до народної, а також польською та латинською мовами, користувались надзвичайною популярністю і деякі з них мали по декілька перевидань. До прикладу, збірник «Гора Почаївська», який вийшов паралельно двома мовами, українською та польською – мав дев’ять перевидань: п’ять українською та чотири польською мовою.
Видавнича продукція Почаївського монастиря розповсюджувалася по всій Україні, а також за її межами.
У стародрукованому фонді відділу рідкісної книги ЛННБУ ім. В. Стефаника зберігається велика кількість видань Почаївської друкарні, які свого часу надійшли з бібліотек НТШ, Народного Дому, Студіону, Поторицької бібліотеки, Музею А. Петрушевича, Греко-католицької духовної семінарії у Львові, Греко-католицької богословської академії у Львові, Оссолінеуму, Фундації графа Баворовського, та ін., що свідчить про те, що ці книги були окрасою практично усіх найбільших книгозбірень Галичини. Про історію побутування кожного примірника цих видань свідчать численні маргінальні записи та провенієнційні знаки. У 2017 р. ЛННБУ ім. В. Стефаника отримала в дарунок книги з приватної бібліотеки отця Володимира Яреми і серед них – три видання Почаївської друкарні: Мінея на місяць вересень, 1761 р., Ірмологіон, 1794 р. та Тріодіон, 1784р.
Першою книгою, надрукованою в Почаївському монастирі, був Служебник, виданий у двох варіантах: перший датований 1734 р., а другий – 1735 р. Видання присвячувалося фундаторові друкарні. На звороті титульного аркуша розміщено герб родини Рудницьких. У присвяті єпископові Любенецькому-Рудницькому розповідається про заснування друкарні.
Інші літургійні книги
Збірник «Гора Почаївська» розповідає історію Почаївського монастиря, згадує про його засновницю Анну Гойську, побудову на його території церкви, про чудотворну ікону Почаївської Богородиці, а також сюди увійшли духовна пісня на похвалу Богородиці; «Житіє Йова Заліза» (колишнього настоятеля Почаївського монастиря, у XVIII ст. проголошеного святим. Текст виходив окремою книгою) та «Історія про мощі святої Варвари». Видання оздоблене: зображенням Почаївської Богородиці з Дитям і Богородиці, що явилася монахам на горі Почаївській і залишила слід своєї стопи, а також заставками, кінцівками, ініціалами.
У 1720 р. відбувся Замойський собор, на якому, окрім іншого, було прийнято постанову про вшанування Блаженного священномученика Йосафата Кунцевича окремою службою. Виникла потреба у друкуванні таких текстів.
Богословія нравоучительна з додатком «Лексикон сиріч Словесник словенскій» – церковнослов’янсько-польський словник. Це збірник догм уніатської церкви для поглиблення знань священників і для допомоги у виконанні священичої місії. Текст написаний мовою, близькою до народної.
Науки парохіальні на неділі і свята … на простий посполитий язик руський преложенния –збірник проповідей. З італійської українською мовою, близькою до народної, переклав і написав передмову монах-василіянин Юліан Добриловський.
У 1790 р. вийшов друком «Богогласник» – духовна пам’ятка християнської культури. Книга складається з трьох частин і містить понад 240 віршів і пісень багатьох тогочасних поетів. Поряд надруковані тексти церковнослов’янською та українською народною мовою, а також латинською і польською. Наприклад, у збірнику містяться три пісні, присвячені Йосафатові Кунцевичу: одна з них українською мовою, дві інші – польською. Деякі тексти в «Богогласнику» супроводжуються нотами.
Зразки нотодрукування
Перша книга, надрукована в почаївській друкарні латинським шрифтом це – «Woysko serdecznych nowo rekrutowanych na większą chwałę Boską…», автором якої є Hilarion Falęcki, монах ордену кармелітів босих.
Збірник «Гора Почаївська» польською мовою.
Праця Ціцерона в перекладі Ігнатія Наґурчевського, професора риторики.
Книга про корисні властивості мінеральної води та порадник з садівництва.
Після третього поділу Польщі Почаїв опинився в межах російської імперії, що призвело до заборони уніатської церкви та ліквідації василіянського ордену на цій території. На окрему увагу заслуговує доля вже надрукованих, але ще не розповсюджених видань. Частина книжок була вивезена в росію, ще одна – продана в Галичину, Буковину і Закарпаття, а решту нові господарі планували здати як макулатуру на Михлинську папірню. Про цю ситуацію дізнався львівський купець Михайло Димет і зумів їх викупити, таким чином врятувавши значну частину почаївських друків. М. Димет (1819-1890) – відомий у Львові купець, громадський діяч, власник крамниці церковної атрибутики та книг «Під надією» на площі Ринок, 20. Підприємець систематично жертвував кошти на розвиток української культури: спонсорував видання часописів «Мета», «Руська читальня» та ін., підтримував бідних студентів. Михайло Димет був членом товариств «Галицько-руська матиця», «Народний дім», «Руське казино», «Руська бесіда», «Просвіта». Він належав до засновників Літературного товариства ім. Т. Шевченка у Львові в 1873 р. (згодом НТШ).
Книги зі штампами Михайла Димета
Монастирська друкарня в Почаєві існувала до 1918 р., але саме її уніатський період дослідники згодом назвали часом найбільшого розквіту, а саму друкарню – явищем унікальним.
Підготували
Анна Борис, зав. сектору,
Наталія Лев, пров. бібліотекарка
відділу рідкісної книги ЛННБУ ім. В.Стефаника
Книжкова виставка, присвячена 175-річчю від дня народження Олени Пчілки (Ольги Петрівни Косач) (1849–1930)
У читальній залі відділу бібліотекознавства розгорнута книжкова експозиція, присвячена 175-річчю від дня народження Олени Пчілки (Ольги Петрівни Косач) (1849–1930) – талановитої письменниці, перекладачки, етнографині, фольклористки, першої жінки члена-кореспондента Всеукраїнської академії наук.
Вона була відомою громадською діячкою, яка палко обстоювала національну ідею, право України на самостійність, а українців – на власну державу, закликала жінок пройнятися вихованням своїх дітей справжніми патріотами.
До уваги відвідувачів виставки запропоновано найвідоміші твори Олени Пчілки, зокрема, прижиттєві видання: «Сужена – не огужена!: побытовый жартъ: (водевиль): въ 1-ій діи» (Кіевъ, 1881); «Думкы-мережанкы» (Кіевъ, 1886); «М. П. Старицкій: памяти товарища» (Кіевъ, 1904); «Артишоки: оповідання» (Кіевъ, 1907); «Світова річ: комедія в 5-ти діях» (Київ, 1908); «Оповідання. Т. 2: Три ялинки. Збентежена вечеря. За двором. Пожди, бабо, нових правів! Вірш на століття української літератури» (Київ, 1909); «Оповідання. Т. 3: Золота писанка. Півтора оселедця (Київ, 1911); «Поезія в стилю “модерн”: Оповідання гумористичне» (Київ, 1911); «Микола Лисенко: життєписи українських діячів: спогади і думки Олени Пчілки» (Київ, 1914); «Оповідання: з автобіографією / до друку виготував Т. Черкаський» (Харків, 1930) та ін. А також – видані вже пізніше: «Твори / упорядкування А. Ф. Чернишов» (Київ, 1971); «Золоті дні золотого дитячого віку…»: автобіографічний нарис» (Київ, 2011); «Козачка Олена: посвята М. В. Лисенкові: поема» (Луцьк, 2014); «Товаришки: новели» (Київ, 2024); «Вибране: художня проза, автобіографія / упорядн. і передмова А. Бідонько» (Київ, 2024) та ін.
Представлені переклади письменниці: «Оповѣданя Николая Гоголя. Веснянои ночи» (Львȏвъ, 1881); «Українськімъ дітямъ» (Кіевъ, 1882); «Юліуш Словацький: його життя, творчість і зразки творів» (Київ, 1910); «Одружіння: комедія в 3-ох діях / переклала з Гоголя О. Пчілка» (Львів, 1926) та ін.
Окремий розділ експозиції містить наукові розвідки, присвячені життєвому шляху й творчості видатної українки. Це, зокрема, книги Людмили Смоляр «Минуле заради майбутнього: жіночий рух Наддніпрянської України ІІ пол. ХІХ-поч. ХХ ст.: сторінки історії» (Одеса, 1998); «Вічні Берегині України: наукові праці й розвідки до 150-річчя від дня народження Олени Пчілки та 130-річчя від дня народження Лесі Українки» (Новоград-Волинський, 2001); Юрія Хорунжого «Шляхетні українки: есеї-парсуни» (Київ, 2003); Ольги Мікули «Творчість Олени Пчілки і фольклор» (Ужгород, 2011); «Історія української літератури: у 12 т. Т. 7: Література 80-90-х років XIX століття. Кн. 1 (Київ, 2020); автореферати дисертаційних досліджень Людмили Новаківської «Просвітницька діяльність і педагогічні погляди Олени Пчілки» (Київ, 1999), Анни Зайцевої «Творчість Олени Пчілки: жанрово-стильові та ідейні домінанти» (Луганськ, 2014) та ін.
Запрошуємо всіх охочих оглянути виставку.
НА СЛУЖБІ НАУКИ І КУЛЬТУРИ:
ДО 90-РІЧЧЯ ВІД НАРОДЖЕННЯ ОЛЕГА КУПЧИНСЬКОГО (книжкова виставка)
Академічна спільнота Львівської національної наукової бібліотеки України імені В. Стефаника сердечно вітає Олега Антоновича Купчинського зі славним ювілеєм!
З цієї нагоди у виставковій залі Книгозбірні підготовано документальну виставку. У першій її частині експоновано архівні матеріали, які загалом відображають різні етапи біографії вченого: зокрема його Свідоцтво про закінчення 1947 р. Сороцької семирічної школи, Диплом про вищу освіту, здобуту у 1953–1958 роках у Львівському державному університеті імені І. Франка (нині – Львівський національний університет імені І. Франка). Окремо виділено документи, пов’язані з місцями праці О. А. Купчинського. У 1959–1960 роках – на посаді бібліотекаря Львівської наукової бібліотеки АН УРСР (нині – ЛННБ України ім. В. Стефаника), згодом, у 1960–1978 роках – співробітника Центрального державного історичного архіву УРСР у Львові, у 1978–1996 – наукового співробітника Інституту суспільних наук АН УРСР (нині – Інститут українознавства імені І. Крип’якевича НАН України). Від 1994 р. він – викладач історичного факультету Львівського національного університету імені І. Франка і Львівської богословської академії (нині – Український католицький університет). Підсумовують наукові здобутки Диплом кандидата філологічних наук (1974 р.) і Диплом доктора історичних наук (2007 р.).


Найбільш численно представлена частина виставки, присвячена науковому доробку О. А. Купчинського, адже за 65 років наукової діяльності він підготував і видав майже 900 праць. З них експоновані: «Каталог пергаментних документів Центрального державного історичного архіву УРСР у Львові, 1233–1799» (Київ, 1972; у співавторстві), «Українські географічні назви на -ичі XIV–XX століть» (Київ, 1974), «Найдавніші слов’янські топоніми України як джерело історико-географічних досліджень» (Київ, 1981), «Земські та гродські судово-адміністративні документальні фонди Львова» (Київ, 1998), «Акти та документи Галицько-Волинського князівства ХІІІ – першої половини ХІV століть: дослідження, тексти» (Львів, 2004).
Окремі видання О. А. Купчинського доповнюють статті в довідкових та енциклопедичних виданнях, у збірниках наукових праць, в українських та закордонних періодичних виданнях. Ось лише деякі з них: «Василь Стефаник у документах Центрального державного історичного архіву УРСР у Львові» (Архіви України. 1971. № 4), «Втрачені пергаментні грамоти міст і сіл Галичини XIV – першої половини ХІХ ст.» (Бібліотекознавство та бібліографія: збірник наукових праць. Київ, 1982), «Біля джерел творчості “Руської трійці”» (Жовтень. 1986. № 10), «Професор Микола Мельник» (Вісник фонду Олександра Смакули. 1998. № 1), «Август Бєльовський та Іван Вагилевич: наукові контакти та співпраця» (Варшавські українознавчі записки. 1999. Т. 8/9), «Компаневич Варлаам» (Довідник з історії України (А–Я). Київ, 2001) та інші.
Упродовж багатолітньої праці О. А. Купчинський був співупорядником 16 колективних збірників документів і матеріалів, присвячених різним темам та особам в історії та культурі України: І. Франкові, Лесі Українці, М. Драгоманову, В. Гнатюкові та іншим. Вагомими для української культури і науки стали «Гайдамацький рух на Україні в XVIII ст.: збірник документів» (Київ, 1970), «“Русалка Дністрова”: документи і матеріали» (Київ, 1989), «Листування українських славістів з Францом Міклошичем» (Київ, 1993, листи у Відні зібрав І. Свєнціцький), «Взаємне листування Михайла Грушевського та Мирона Кордуби» (Львів, 2016), які також представлено на виставці.
Відображено в експонатах пропонованого викладу й працю О. А. Купчинського як редактора, відповідального редактора і члена редколегії понад 30 різних колективних праць. Основні з них: «Київська Русь: культура, традиції. Збірник наукових праць» (Київ, 1982), «З історії міжслов’янських зв’язків: збірник наукових праць» (Київ, 1983), «Іван Крип’якевич. Галицько-Волинське князівство» (Київ, 1984), «Іншомовні джерела до історії міст і сіл України» (Львів, 1995), «Михайло Грушевський і Західна Україна» (Львів, 1995), «Дзендзелівський Й. Українське і слов’янське мовознавство: збірник праць» (Львів, 1996), «Український правопис і наукова термінологія: історія, концепції та реалії сьогодення» (Львів, 1996), «125 років Наукового товариства імені Шевченка» (Львів, 2001), «Універсали українських гетьманів від Івана Виговського до Івана Самойловича» (Київ, Львів, 2004) та інші.
Із відновленням роботи Наукового товариства імені Шевченка в Україні О. А. Купчинський був редактором і відповідальним редактором багатьох його видань, передусім монографічних і серійних: «Визначні діячі НТШ», «Історичні джерела», «Українознавча наукова бібліотека НТШ», «Вісник НТШ» (2005–2013, від 2014 – член редколегії), «Хроніка НТШ» (у різні роки). Від 1990 р. – відповідальний редактор «Записок НТШ». Упродовж 1990–2022 років за редакцією О. А. Купчинського з’явилися 56 томів «Записок НТШ» суспільно-гуманітарної тематики (57 том – у друку). Окрема заслуга належить О. А. Купчинському за те, що він, на відміну від своїх попередників, не побоявся розширити тематику видання, і тепер, крім традиційних філологічних та історично-філософських досліджень, окремими томами виходять праці Секцій і Комісії НТШ на різноманітні теми з археології, спеціальних (допоміжних) історичних дисциплін, етнографії, фольклористики, музикознавства, образотворчого та ужиткового мистецтва, театрознавства, архітектури й містобудування. Працю О. А. Купчинського на ниві редагування видань НТШ та розбудови їхньої «інфраструктури» загалом багато науковців та дослідників називають по-справжньому подвижницькою.
Окремий стенд виставки розповідає про фундаментальне видання «Енциклопедія: Наукове товариство імені Шевченка», оскільки О. А. Купчинський є автором цього наукового проєкту (кінець 1990-х – початок 2000-х рр.) і відповідальним редактором першого багатотомного видання про найдавніше наукове громадське товариство в Україні: історію становлення інституції від 1873 р. до сьогодні, його структуру, основні видання, контакти з різними національними й закордонними науковими установами та навчальними закладами, а також про наукову й громадсько-суспільну діяльність членів Товариства й проблематику їхніх досліджень. У 2012–2022 роках вийшли п’ять томів Енциклопедії (всього заплановано 14 томів).
Організатори виставки з-поміж інших праць О. А. Купчинського виділили п’ять томів особистих досліджень із різних гуманітарних питань під загальним заголовком «Вибрані статті та матеріали» (2011–2022): «Студії з історії української мови та ойконімії» (2011. Т. 1); «Прикладна архівістика та спеціяльні історичні дисципліни» (2011. Т. 2); «Відомі та маловідомі постаті національної науки і культури» (2011. Т. 3); «Наукове товариство ім. Шевченка: дослідження, матеріали» (2013. Т. 4); «Видатні особистості української і закордонної науки й культури ХІХ – початку ХХІ сторіч» (2022. Т. 5).
Багато уваги присвячено розпочатій наприкінці 1980-х років діяльності Олега Антоновича як учасника ініціативної групи зі створення Народного Руху України за перебудову, 1989 р. – як делегата Установчого з’їзду Руху у Києві, члена львівського Товариства української мови імені Т. Шевченка «Просвіта». Тоді ж він увійшов до складу ініціативної групи львівських учених із відновлення Наукового товариства імені Шевченка у Львові (1989), був співавтором Статуту НТШ. У 1989–2005 роках – науковий секретар НТШ, у 1989–2006 роках– голова Комісії спеціальних (допоміжних) історичних дисциплін Товариства. Дійсний член НТШ (з 1992), голова (2005 – 2014), почесний голова (з 2014) НТШ, член Світової Ради НТШ (з 2006). Знаковими у становленні відродженого НТШ у Львові стала підготована під керівництвом О. А. Купчинського низка видань: «З історії Наукового товариства імені Шевченка: збірник доповідей і повідомлень наукових сесій і конференцій НТШ у Львові» (Львів, 1997), «125 років Наукового товариства ім. Шевченка» (Львів, 2001), «Наукове товариство ім. Шевченка: 130 років праці для України» (Львів, 2003), «145 років Наукового товариства ім. Шевченка» (Львів, 2019), «Наукове товариства ім. Шевченка: 150 років на службі української науки та культури» (Львів, 2023), а також «Періодичні та серійні видання Наукового товариства імені Шевченка (1885–1939): анотований покажчик» (Львів, 1991), «Бібліографія “Записок Наукового товариства імені Шевченка”: Томи I–CCXL (1892–2000)» (Львів, 2003), «Каталог видань Наукового товариства ім. Шевченка в Україні: 1989–2003» (Львів, 2003).
Окремо репрезентована діяльність О. А. Купчинського у 1980–2020 роки у численних фотографіях: «Під час науково-дослідного стажування. Біля нагробного пам’ятника Іванові Могильницькому на цвинтарі у місті Перемишлі (Польща): Олег Купчинський» (1988), «Під час відкриття на проспекті Тараса Шевченка у Львові пропам’ятної таблиці на честь НТШ: Ярослав Падох, Дмитро Штогрин, Микола Мушинка, Олег Купчинський» (1991), «Дарування представниками «З’єднаного українського допомогового комітету Америки» Енциклопедії «Britannica». Зліва Роман Кирчів, Микола Ільницький, Олег Романів, Роксолана Зорівчак, Р. Сіра, Х. Сеник, Георгій Максимович, Христина Кульчицька, Олег Купчинський» (1994) «Між засіданнями XIII-ої Щорічної конференції з українознавства в Іллінойському університеті в м. Урбана-Шампейн (США): Олександр Мишанич, Лариса Онишкевич, Дмитро Штогрин, Олег Купчинський» (1994), «У Президії Наукової конференції “Михайло Грушевський і сучасна історична наука”: Наталія Яковенка, Ярослав Пеленський, Олег Купчинський, Ярослав Дашкевич» (1996), «У науково-видавничому відділі НТШ в Україні: Ігор Гирич, Олег Купчинський, Володимир Кравченко» (2001), «Редакційний колектив “Енциклопедії НТШ”: Надія Олійник, Олег Купчинський, Олександра Савула, Юрій Ковалів, Василь Майхер» (2023). Доповнюють їх світлини Олега Антоновича у колі знайомих і близьких: «У редакції журналу “Дзвін” у Львові: Юрій Коваль, Андрій Содомора, Олег Купчинський, Микола Ільницький» (1990), «На зустрічі з управою Фундації Ганса Зайделя: Олег Купчинський, о. Борис Ґудзяк» (1999), «В кулуарах виставки наукових праць Олега Купчинського до його 70-річчя у Львівській науковій бібліотеці ім. В. Стефаника АН України: Олег Купчинський, Олександр Дзьобан, Степан Костюк» (2004) та інші.




Наукову, науково-редакційну, науково-організаційну працю О. А. Купчинського вже високо оцінили його сучасники. Свідченням цього є численні публікації про вченого в періодичних виданнях України: «Архіви України» (Київ), «Бюлетень Західного наукового центру» (Львів), «Вісник Львівського університету» (Львів), «Вісник НТШ» (Львів), «Дзвін» (Львів), «Універсум» (Львів), «Суботня пошта» (Львів), «Вільне життя» (Тернопіль) та інші, починаючи від 1973 р. На виставці експоноване двотомне видання «До джерел: збірник наукових праць на пошану Олега Купчинського з нагоди його 70-річчя» (Київ ; Львів, 2004). До редакційної колегії увійшли: Ігор Гирич, Ярослав Грицак, Микола Крикун, Леонід Рудницький і Наталія Яковенко. У першому томі представлено «Матеріали до бібліографії праць Олега Купчинського», які уклала Марія Трегуб. До експозиції увійшли видання Львівської національної наукової бібліотеки України імені В. Стефаника «Олег Купчинський: бібліографічний покажчик» (Львів, 2006), підготований Марією Трегуб, з передмовою Марії Вальо. Доповненням є численні привітання знаних осіб та установ, адресовані О. А. Купчинському з нагоди чергових святкових і ювілейних дат: від Верховної Ради України (за підписом Р. Кошулинського), Інституту українознавства імені І. Крип’якевича (за підписом Я. Ісаєвича), Інституту енциклопедичних досліджень НАН України (за підписом І. Дзюби, Я. Яцківа і М. Железняка), Інституту історії НАН України (за підписом В. Смолія), Інституту Івана Франка НАН України (за підписом Є. Нахліка), Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М. Рильського (за підписом Г. Скрипник), Світової ради Наукових товариств імені Шевченка (за підписом Л. Рудницького і А. Кіпи), Українського міжнародного комітету з питань науки і культури при НАН України (за підписом Я. Яцківа) та інші. Окремо представлені численні нагороди: почесна відзнака Міністерства культури і туризму України «За досягнення в розвитку культури і мистецтва» (2014), Обласна премія в галузі культури, літератури, мистецтва, журналістики та архітектури в номінації «Літературознавство, сучасна літературна критика та переклади – імені Михайла Возняка» за книгу «Взаємне листування Михайла Грушевського та Мирона Кордуби» (2017), Диплом Лауреата Всеукраїнської літературно-мистецької премії імені Братів Богдана та Левка Лепких за серію літературно- і мистецтвознавчих досліджень останніх років (2017), Почесна грамота «За особливі заслуги перед Українським народом» і відзнака від Верховної Ради України (2023) за вагомий особистий внесок у соціально-економічний і культурно-освітній розвиток держави, значні досягнення в професійній діяльності, активну громадську позицію, сумлінну працю та високий професіоналізм.





Олеже Антоновичу, впродовж десятиліть Ви були і залишаєтеся потужною інтелектуальною силою, надійним орієнтиром української науки. Серед Ваших наукових зацікавлень – великий спектр наукових проблем у сфері гуманітаристики, які Ви успішно розв’язуєте у численних ґрунтовних дослідженнях. Своєю щоденною працею та небайдужим ставленням до української історії, мови та культури Ви заслужили щиру вдячність та справжнє захоплення. Ваш талант, професіоналізм, компетентність – це ті якості, які зробили Вас авторитетним і шанованим науковцем загальнослов’янського рівня.
За Вашими плечима – великий і яскравий шлях, на якому Ви проявили себе видатним ученим-істориком та мовознавцем, талановитим педагогом, інтелігентною, мудрою та відповідальною людиною. Результати Вашого невтомного творчого пошуку збагатили скарбницю української науки, стали неоціненним внеском у її розвиток.
Високо цінуємо той щирий і незламний патріотизм, шануємо за тверду громадянську позицію, самовідданість у творчій праці, невичерпну національну енергетику.
До організації виставки долучилися працівники структурних підрозділів бібліотеки, активним читачем яких тривалий час був Ювіляр, і чиї фонди стали джерельною базою поважного наукового доробку Олега Антоновича Купчинського. Експозицію готували працівники відділу бібліотекознавства Роксоляна Вдовичин, Богдана Мартинюк-Лотоцька, Наталія Прокопенко, Христина Савчак, Мар’яна Саган. До підбору та презентації матеріалів доклалася кандидатка філософських наук, доцентка кафедри філософії Львівського національного університету імені І. Франка Ореста Лосик.
Відеозвіт про урочисте відкриття виставки можна переглянути на ютуб-каналі Бібліотеки.
З журбою радість обнялась (виставка культурної спадщини мистецького осередку села Підберізці)
З нагоди Всесвітнього дня вишиванки, який щорічно традиційно відзначають у третій четвер травня, у виставкових залах Інституту досліджень бібліотечних мистецьких ресурсів ЛННБ України імені В. Стефаника організовано виставку пам’яток культурної спадщини мистецького осередку села Підберізці Підберізцівської територіальної громади на Львівщині.
У першій і – найбільшій – частині експозиції представлені вишивані, пишно оздоблені вироби початку минулого століття, зокрема першої його третини. З-поміж численних експонатів привертають увагу вишиті золотими руками українських жінок сорочки, запаски і кептарики. Виконані на різних тканинах, як правило, лляними, бавовняними і вовняними нитками, різними техніками, вони гармонійно поєднують традиційні орнаменти з тими, які тільки входили в моду на початку ХХ ст. Багате розмаїття орнаментів, окремих їхніх елементів свідчить про творче переосмислення українками давнього і нового. Кожна вишивана річ вражає поєднанням мотивів: геометричних, рослинних, зооморфних. Сорочки вдало доповнюють ткані речі, зокрема крайки.

Поряд із традиційним вбранням села Підберізці в інший частині виставки можна оглянути зразки декоративно-прикладного мистецтва: наволочки, обруси, верети (вереття) тощо. На окрему увагу заслуговують вишиті рушники різного призначення, які знайомлять із життям та побутом не тільки окремого села, але й цілого регіону. Цю частину експозиції доповнюють фотографії селян у народному вбранні. Збережені на плівці миті не тільки є свідченням неповторних культурних традицій, а й прекрасним джерелом для вивчення матеріальної культури, втраченої протягом десятиліть.
Окрему частину виставки формують твори Івана Весни (1909–1985), українського скульптора, родом із села Підберізці, учня скульптора і різьбяра Андрія Коверка, автора багатьох скульптур і рельєфів на історичні теми. Збережені родиною його роботи доповнені архівними матеріалами, які розкривають творчий шлях митця, а також численними фотографіями творів, у тому числі вже втрачених.
На виставці експонуються світлини місцевої церкви Архистратига Михаїла, яка збудована у 1891–1910 роках у неовізантійському стилі знаним архітектором Іваном Левинським (1851–1919) і оздоблена монументальними розписами пензля Модеста Сосенка (1875–1920). Як стверджує дослідниця творчої спадщини митця, Олеся Семчишин-Гузнер, ця сільська церква є однією з небагатьох, де поліхромія знаного українського живописця збережена у первинному вигляді.
Організатор цієї мистецької виставки – Ірина Вишинська ставила перед собою мету показати багатство культури українського народу на прикладі села Підберізці, яке творить самобутній мистецький осередок. За сприяння відділу з питань освіти, культури та дозвілля Підберізцівської ТГ, родини Івана Весни, а також усіх односельчан, які надали матеріали, вона зібрала і підготувала для експозиції десятки пам’яток. Першим кроком до подальшого їхнього дослідження і популяризації став підготовлений до виставки буклет зі світлинами церкви Архистратига Михаїла, її розписів, різьбленої проповідниці роботи Івана Весни (1937 р.). Крім того, з ініціативи Ірини Вишинської і за проєктом Тетяни Срібної односельчани вишивають ялинкові прикраси, а також сорочечки для немовлят, які передають до пологових будинків Львова.
Ялинкові прикраси, вишиті громадою села Підберізці у 2023 р.
Висловлюємо щиру подяку всім, хто долучився до організації та проведення виставки: голові Підберізцівської територіальної громади Василеві Ковалю, начальниці відділу з питань освіти, культури та дозвілля Олесі Крохмалюк, головному спеціалісту відділу з питань освіти, культури та дозвілля Христині Попович, студії Юрія Мельничука та її випускникам, родині Івана Весни, а також усім мешканцям села Підберізці, які зберегли і надали такі чудові експонати.
Окрему подяку складаємо адміністрації і працівникам Львівської національної наукової бібліотеки України імені В. Стефаника, зокрема Інституту досліджень бібліотечних мистецьких ресурсів.
Експозицію можна оглянути протягом 16 травня – 28 червня 2024 р. у будні з 12.00 до 16.00 (вул. Бібліотечна, 2), попередньо зареєструвавшись за адресою: [email protected].
Кожного вівторка о 15. 00 – кураторська екскурсія Ірини Вишинської.
Відеозвіт про відкриття виставки:
День героїв (книжкова виставка)
Христос воскрес! (книжкова виставка)
Книжкова виставка, присвячена Миколі Сумцову (1854–1922)
У Львівській національній науковій бібліотеці України імені В. Стефаника відкрито книжкову виставку, присвячену Миколі Сумцову (1854–1922) — українському вченому, літературознавцю, бібліографу, етнографу, фольклористу, публіцисту, громадському діячеві, членові-кореспонденту Санкт-Петербурзької Академії наук (1905), дійсному члену Української Академії наук (1921; ВУАН), члену Чеської Академії наук (1899), низки слов’янських наукових товариств, дійсному члену НТШ (від 1908 р.).
Микола Сумцов – автор понад 1500 наукових праць, найбільш вагомі з них представлені на експозиції, зокрема: «Слобожане. Історично-етнографічна розвідка» (1918), «Слобідсько-українські історичні пісні» (1918) «Леонардо да Вінчі: дослідження професора М. Ф. Сумцова» (1900), «О свадебныхъ обрядахъ» (1881), «Хлеб в обрядах и песнях» (1885), «Писанки» (1891) та ін.
М. Сумцов досліджував історію української літератури XVII–XX ст. Результатом його наукових пошуків стали такі праці: «Характеристика южнорусской литературы семнадцатого века» (1885), «К истории южнорусской литературы XVII ст.» (1884, 1885); низка розвідок про Г. Сковороду («Житие Сковороды», 1886), П. Куліша («П. О. Куліш: з приводу століття народження – 27 липня 1819 р.», 1919), І. Манжуру («Памяти И. И. Манжуры», 1893), О. Потебню («Велетень думки і слова: О. О. Потебня», 1922), Г. Квітку-Основ’яненка («Г. Ф. Квитка, как этнограф», 1893) та ін.
Привертають увагу наукові роботи вченого про Тараса Шевченка: «О мотивах поэзии Шевченко» (1898), «Харьков и Шевченко» (1911), «О Шевченке» (1903), «Дубы Т. Г. Шевченка» (1911); про життя і творчість українського церковного та політичного діяча, ректора Києво-Могилянській колегії Л. Барановича (1620-1693) – «Лазарь Баранович» (1885), а також про І. Вишенського («Іоаннъ Вышенскій», 1885), І. Галятовського («Іоанникій Галятовскій», 1883, «Обзор содержания проповедей Иоанникия Галятовского», 1913), І. Гізеля («Иннокентий Гизель»). Усі вони засвідчили вагомий внесок ученого в дослідження української культури XVI – XVII ст.
Серед наукових зацікавлень Миколи Сумцова – лінгвістичні питання. У своєму «Начерку розвитку української літературної мови» (1918) витоки нової української мови він починає від поетичної творчості Івана Мазепи. Заслуговують на увагу і такі його праці, як: «Вага і краса української народної поезії» (1910), «Старі зразки української народньої словесности» (1918) та інші.
До уваги відвідувачів виставки фольклористичні студії «К вопросу о влиянии греческого и римского свадебного ритуала на малорусскую свадьбу» (1886), «Из южнорусской старины» (1881), «Современная южнорусская этнография» (1893), у яких М. Сумцов досліджував походження української обрядовості, звичаєвості, особливості їхнього побутування в різних регіонах України, вивчав український мелос.
На експозиції репрезентовані видання, у яких вчений аналізував історичний розвиток зарубіжних і вітчизняних бібліотек, зокрема Харківської громадської бібліотеки (нині – Харківська державна наукова бібліотека імені В. Г. Короленка), вивчав питання самоврядування народних бібліотек, їхньої типології, структури; розробляв моделі бібліотечного фонду, культури читання, розмірковував над питанням організації позакласного читання учнів в сільських, народних шкільних бібліотеках, пояснював значення бібліографічних списків для управління читанням: «К вопросу о Харьковской общественной библиотеке» (1885), «Первый каталог Харьковской общественной библиотеки» (1886), «Систематический каталог Харьковской общественной библиотеки» (1887) та інші.
Один із розділів експозиції знайомить із джерелами про науковий та творчий шлях видатного українського вченого. Це, зокрема, «Микола Федорович Сумцов (1854–1922): бібліографічний покажчик» (1999); Сушко В. «Скарбничий Слобідської України» (2019); Мандебура О. «Микола Сумцов і проблеми соціокультурної ідентичності» (2011); Шишов І. «Українознавець: Спроба першого прочитання наукових праць Миколи Федоровича Сумцова» (2000) та ін.
На виставці представлені автореферати, що розкривають багатогранну діяльність ученого: Іванова О. «Фольклористичні праці М. Ф. Сумцова в контексті української фольклористики другої пол. XIX – поч. XX століття» (2002); Савченко Г. «Життя, діяльність і науково-історична спадщина академіка М. Ф. Сумцова (1854–1922 рр.)» (1993); Кін О. «Проблеми навчання і виховання в педагогічній спадщині М. Сумцова» (2001) та інші.
Запрошуємо оглянути виставку у головному корпусі ЛННБУ імені В. Стефаника (Стефаника,2) впродовж місяця.
Підготувала матеріал м.н.с. Н. Прокопенко
«Російсько-українська війна в німецькомовних виданнях»: книжкова виставка
«Війна не для літератури». Як зазначає Сергій Жадан, «спроба використати війну як літературний матеріал – це найгірше, що може зробити письменник. І все ж не писати про війну неможливо».
У секторі нової німецькомовної книги відділу європейської книги ХІХ–ХХ ст. ЛННБ України ім. В. Стефаника підготовлено тематичну виставку з нових надходжень, яка представляє 43 видання німецькою мовою про військову агресії росії проти України. Ця різножанрова література (здебільшого, коротких форм) побачила світ у відомих видавництвах Берліна, Мюнхена, Лейпціга, Гамбурга, Відня та інших міст Європи.
На виставці демонструються, насамперед, оригінальні та перекладні твори сучасних українських літераторів, істориків, митців, написані в різні періоди цієї загарбницької війни, а також спроби іноземних авторів осмислити жахливі українські реалії.
Вирізняються з експонованої літератури щоденники – особливий жанр документальної прози, які доносять світові правдиві свідчення про жорстокість та варварство трагічних подій, що відбуваються в Україні вже більше десяти років і кардинально змінили життя мільйонів людей.
Від початку російсько-української війни вела свій щоденник Євгенія Білорусець – письменниця та художниця, лауреатка літературної премії Горста Бінгеля 2022. Побачене та пережите у бойовій столиці описує вона у своїх спогадах «Початок війни : щоденник з Києва» (“Anfang des Krieges : Tagebücher aus Kyjiw”).
Свідченням людини, яка потрапляє в нову страшну реальність і намагається їй протистояти, є воєнний щоденник Сергія Жадана – автора хроніки подій, що відбуваються у розбомбленому Харкові 2022 р. (“Himmel über Charkiw : Nachrichten vom Überleben im Krieg / Небо над Харковом: Новини виживання на війні”).
Як і мільйони українців, рятуючись від війни, опинилася за кордоном Юлія Сольська – авторка книжки «Коли я прокинулася на війні: Щоденник втечі з України» (“Als ich im Krieg erwachte: Tagebuch einer Flucht aus der Ukraine”). Публікація її щоденника – це бажання її серця і політична заява, якою вона ділиться з 44 мільйонами співвітчизників: «Я хочу жити не в Росії, а в Україні!».
У «Щоденнику з Херсона» (“Tagebuch aus Cherson – Vom Leben und Überleben im Krieg in der Ukraine: 40 Briefe eines Vaters an seine Tochter”) батько Юрій розповідає донці Анні, яка в Ізраїлі, про своє життя та виживання в окупованому Херсоні до листопада 2022 р., коли українська армія почала визволення міста. Це історія про важкі будні в зоні бойових дій, коли довелося рятуватись на невеликому човні, залишивши за бортом 73 роки свого життя.
У «Щоденнику вторгнення» (“Tagebuch einer Invasion”) Андрія Куркова містяться нотатки з війни, дуже особисті, але адресовані світу, усім нам. Він показує історичну тяглість, яка робить зрозумілою боротьбу незламного українського народу за самовизначення.
Щоденникові записи про війну та відчайдушний спротив українців упродовж січня-травня 2022 р. подає читачам у своїй книжці (“Im Schatten des Krieges. Tagebuch auf zeichnungen aus der Ukraine» / «У тіні війни: щоденникові записи з України») німецький письменник Крістоф Брумме, який багато років живе в Україні. Він розповідає про повсякденне життя своєї родини, своїх знайомих і друзів, про страхи, страждання, тугу та політичні оцінки. На думку автора, тимчасова поразка Росії лише призведе до нескінченного зростання бажання реваншу. Кінець війни може настати лише разом із кінцем російської держави в її нинішньому вигляді.
Окремою категорією документальної літератури, експонованої на виставці, є добірка репортажів з охопленої війною України. Зокрема, відома німецька репортерка Катрін Айгендорф доносить до читача вражаючі історії про людей, які в одну мить залишилися без даху над головою, про сім’ї, які вимушено роз’єдналися, про дітей, які втратили дитинство після 24 лютого 2022 р. У своїх текстах авторка стверджує: злочинна система, яка бомбардує цивільне населення і морить його голодом, яка нищить культурну спадщину та ідентичність, неминуче зазнає краху. Для Катрін Айгендорф найважливіше показати усьому світові, що таке Україна насправді: боротьбу народу за незалежність і територіальну цілісність, за вільну та демократичну країну («Putins Krieg – Wie die Menschen in der Ukraine für unsere Freiheit kämpfen» / «Війна путіна – Як народ України бореться за нашу свободу»).
Аналогічні висновки щодо російської агресії робить репортер Даніель Шульц на сторінках книги «Я більше не чую сирен. Війна і побут в Україні» (“Ich höre keine Sirenen mehr. Krieg und Alltag in der Ukraine”).
Заслуговує на особливу увагу й есеїстика, яка на виставці представлена, зокрема, творами українського історика та експерта зі Східної Європи Сергія Плохія («Лінія Фронту» (“Die Frontlinie”); знаних письменниць Тані Малярчук («Історія продовжується за мить, ми просто видихаємо» (“Gleich geht die Geschichte weiter, wir atmen nur aus”) та Оксани Забужко («Найдовший книжковий тур» (“Die längste Buchtour“), а також збіркою есеїв «Україна моя любов: голоси вільної нації» (“Ukraine mon amour: Stimmen einer freien Nation“) інших українських інтелектуалів, які аналізують політичний та суспільний розвиток країни від Євромайдану до повномасштабного російського вторгнення – найважливіші і найтрагічніші події та контексти новітньої української історії, які зараз знаходяться в центрі міжнародної уваги.
Про передумови російської агресії, стосунки між Україною та росією, які формувалися упродовж багатьох століть; про етнічні, релігійні та соціальні проблеми, а також політичні, географічні, культурні та історичні обставини; про наслідки, які матиме напад росії на Україну для західних держав і міжнародного порядку тощо розмірковують журналісти та науковці на сторінках зарубіжних книжкових видань із промовистими заголовками: «Нерівні брати: росіяни та українці від Середньовіччя до сучасності» («Ungleiche Bruder. Russen und Ukrainer vom Mittelalter bis zur Gegenwart») східноєвропейського історика, іноземного члена НАНУ (1996) Андреаса Каппелера; «Україна. Боротьба за незалежність. Історія і сьогодення» (“Die Ukraine. Kampf um Unabhängigkeit. Geschichte und Gegenwart”) німецького історика Вольфганга Бенца; «Історія Криму: Іфігенія і путін у Тавриді» («Geschichte der Krim: Iphigenie und Putin auf Tauris») німецької історикині, фахівчині з історії Східної Європи Керстін Сюзанни Йобст; «Війна проти України. Передісторія, Події, Наслідки» («Der Krieg gegen die Ukraine. Hintergründe, Ereignisse, Folgen») політологині, проф. Оксфордського ун-ту Гвендолін Сасс (Зассе); «Розуміння України: історія, політика та боротьба за свободу» («Ukraine verstehen: Geschichte, Politik und Freiheitskampf») німецького журналіста Штеффена Добберта та ін.
Заключним акордом цієї тематичної експозиції є видання київської спільноти Pictoric п. н. «Картинки проти війни» (“Bilder gegen den Krieg“), яке візуально документує вторгнення російських окупаційних військ на українські землі та героїчну відсіч агресору. Подані ілюстрації реальних подій, створені десятьма українськими митцями, дають глибоке розуміння жахіть війни і того психологічного стану, в якому опинилося українське суспільство. Водночас вони залишають надію і віру, зміцнюють бажання бачити батьківщину мирною і переможною, а також усвідомлення того, що (перефразовуючи відомий вислів), «коли говорять гармати, музи не мовчать…».
Запрошуємо ознайомитися з виставкою до 30 квітня 2024 р. за адресою: м. Львів, вул. Лисенка, 14, сектор нової німецькомовної книги відділу європейської книги ХІХ–ХХ ст. ЛННБ України ім. В. Стефаника.
Маргарита Кривенко, завідувач відділу європейської книги ХІХ–ХХ ст.
Наталія Ясінська, завідувач сектору нової німецькомовної книги відділу європейської книги ХІХ–ХХ ст.
Олександра Біда, провідний бібліотекар сектору нової німецькомовної книги відділу європейської книги ХІХ–ХХ ст.
210 річниця від дня народження видатного українського письменника, художника і мислителя, громадського діяча – Тараса Шевченка (1814–1861), а також 184 роки з часу першого видання його «Кобзаря» (книжкова виставка)
Цьогоріч Україна святкує 210 річницю від дня народження видатного українського письменника, художника і мислителя, громадського діяча – Тараса Шевченка (1814–1861), а також 184 роки з часу першого видання його «Кобзаря». Ці знаменні події Бібліотека вшанувала по-особливому, презентувавши виставку однієї книги – поетичної збірки, яка за правом вважається основою української літератури.
1840 року була надрукована перша книга Тараса Шевченка – невеличка збірка із восьми поетичних творів: «Думи мої, думи мої», «Перебендя», «Тополя», «Думка – Нащо мені чорні брови», «Іван Підкова», «До Основʼяненка», «Тарасова ніч», поеми «Катерина». Ця подія стала поворотною не лише у житті поета, але всього українського народу. Як зазначив Іван Франко: «ся маленька книжечка відкрила немов новий світ поезії, вибухла мов джерело чистої, холодної води, заясніла невідомою досі в українському письменстві ясністю, простотою і поетичною грацією вислову».
У фондах Львівської національної наукової бібліотеки імені В. Стефаника зберігається одна з найбільших в Україні колекція видань «Кобзаря».
Серед її експонатів – різні за обсягом та художнім оформленням видання, надруковані українською та в перекладах багатьма мовами світу. Простеживши історію появи «Кобзарів» можемо з упевненістю засвідчити, що ця збірка поетичних творів Тараса Шевченка стала особливою для багатьох поколінь українців, чітким життєвим дороговказом, символом справедливої боротьби, незламності людської душі та волі.
Запрошуємо оглянути виставку, розміщену у головному корпусі Бібліотеки до 29 березня 2024 р.