Книжкова виставка «Василь Симоненко – світлий талант, трагічна доля» до 85-х уродин письменника

У виставковій залі Львівської національної наукової бібліотеки України ім. В. Стефаника розгорнуто книжкову експозицію, присвячену 85-річчю від дня народження письменника Василя Симоненка (1935 – 1963). Олесь Гончар нарік В.Симоненка «витязем молодої української поезії», а Василь Стус сказав, що «на голос Симоненка, найбільшого шістдесятника із шістдесятників, поспішала молодь. Час поспішав так само».

Виходець із Полтавщини, Василь Симоненко почав активно віршувати під час навчання у Київському університеті. Правда, за життя поета вийшла друком лише його одна збірка «Тиша і грім» (1962) і казка «Цар Плаксій та Лоскотон» (1963).

Вже у той час почали набувати великої популярності його самвидавні твори, що поклали початок українському рухові опору 1960-1970 років. У них звучала сатира на деспотичний радянський лад, таврування російського великодержавного шовінізму, але домінувала – любов до України. Самвидавною творчістю В.Симоненко, за визначенням сучасної критики, увійшов в історію української літератури, як визначальна постать боротьби за державний і культурний суверенітет України другої половини ХХ століття.

Один із найвідоміших його віршів «Лебеді материнства», присвячений синові, покладений на крила музики А.Пашкевичем, став популярною піснею й водночас – заповітом власному народу: «Можна все на світі вибирати, сину. Вибрати не можна тільки Батьківщину». Саме ці слова викарбувані на пам’ятникові В.Симоненка у Черкасах, на місці його вічного спочинку.

На виставці у Бібліотеці експонуються вже раритетні прижиттєві видання творів Василя Симоненка, а також пізніші видання, зокрема книга його новел «Вино з троянд», що побачити світ 1965 року у серії «На добрий вечір» у Львівському республіканському видавництві «Каменяр»; поетичне «Вибране» «Лебеді материнства», яке вийшло друком 1981 року, аж через 15 років після попереднього «Вибраного»; до слова, передмову до «Лебедів материнства» Олеся Гончара «Витязь молодої української поезії» було опубліковано 10 років перед тим у його книзі «Про наше письменство»; а також – найновіші видання творів В.Симоненка, літературознавчі та біографічні матеріали, книги споминів.

Слід згадати й про приїзд Василя Симоненка до Львова 1962 року на «День поезії», що дало імпульс до написання ним вірша «Український лев»:

Бубнявіють думки, проростають словами,
Їх пагіння бринить у завихренні днів –
Цілий тиждень живу і ходжу між левами,
Недаремно ж і місто взивається Львів.
Є міста-ренеґати, є просто байстрята,
Є леви, що мурликають, наче коти, –
Божевільно байдуже облизують ґрати,
І пишаються з власної сліпоти.
Але думать про них я сьогодні не хочу,
Бо мені, видно, трішечки повезло –
Я побачив у Львові Міцкевича очі,
Кривоносові плечі й Франкове чоло.
Сивий Львове! Столице моєї мрії,
Епіцентр моїх радощів і надій!
Вибухає душа – я тебе зрозумію.
Але Львове, хоч трішки мене зрозумій.
Я до тебе прийшов із захопленням сина.
Од степів, де Славута легенди снує,
Щоби серце твоє одчайдушно левине
Краплю сили хлюпнуло у серце моє!