Георгій Іванович Нарбут народився 25 лютого (9 березня) 1886 р. на хуторі Нарбутівка (нині Сумська область) у давній козацько-шляхетській родині. Ранній етап формування світогляду юнака позначений глибоким зацікавленням геральдикою і мистецтвом шрифту. Після завершення навчання в Глухівській гімназії він переїхав до Санкт-Петербурга, щоб здобути професійну освіту. У 1907 р. навчався у приватній студії Єлизавети Званцевої, у 1909 р. удосконалював майстерність у Мюнхені під керівництвом Шимона Голлоші. Після повернення до Санкт-Петербурга став членом мистецького об’єднання «Світ мистецтва». Протягом 1910–1912 рр. створив низку знакових ілюстрацій до казок Г. К. Андерсена, байок І. Крилова, а також народних казок і дитячих пісень. Мюнхенський період став переломним у творчості Г. Нарбута: він відійшов від «московського стилю», зосередившись на естетиці ампіру. Вагомий вплив на трансформацію його графічної мови справило вивчення спадщини японських граверів, зокрема Кацусіки Хокусая й Кітаґави Утамаро.
З початком Української революції 1917 р. і розгортанням національно-визвольних змагань Г. Нарбут ухвалив доленосне рішення повернутися на батьківщину. Переїзд до Києва ознаменував новий етап його діяльності – розбудову національної мистецької школи й участь у створенні Української академії мистецтв, яку очолював у 1918–1920 рр. У київський період творчість Г. Нарбута була тісно пов’язана з розбудовою ідеологічного і візуального фундаменту української держави. Соціально-політичні трансформації часів Центральної Ради та Гетьманату Павла Скоропадського зумовили високий попит на розробку державної символіки та офіційної документації. У цьому контексті митець реалізував низку стратегічно важливих проєктів: створення ескізів грошових знаків, поштових марок, бланків, державних печаток, герба, а також моделі військового однострою. Фактично Г. Нарбут став фундатором цілісної графічної стилістики та дизайну української державності. Одним із найвагоміших здобутків митця у галузі книжкової графіки стала «Українська абетка» (1917), яку донині вважають еталонним зразком вітчизняного шрифтового мистецтва. Останнім масштабним задумом художника було ілюстрування «Енеїди» І. Котляревського, проте через передчасну смерть він встиг завершити лише одну ілюстрацію. Георгій Нарбут пішов із життя у віці 34 років 23 травня 1920 р. і був похований на Байковому кладовищі в Києві. Офіційною причиною смерті вважають тиф, хоча існують припущення щодо ймовірного насильницького втручання більшовицького режиму. Попри короткий життєвий шлях митець став визнаним законодавцем національної художньої традиції. Творча спадщина Г. Нарбута залишається невичерпним джерелом натхнення і фундаментальним орієнтиром для сучасних художників і дизайнерів.
До 140-ї річниці від народження видатного митця співробітники Інституту досліджень бібліотечних мистецьких ресурсів ЛННБ України ім. В. Стефаника підготували тематичну експозицію друкованих видань, присвячених життєвому і творчому шляху Г. Нарбута. Виставка охоплює ретроспективу мистецтвознавчих розвідок. Представлені: раритетне видання Володимира Січинського «Юрій Нарбут 1886–1920 рр.» (Краків; Львів, 1943), праці Платона Білецького, зокрема мистецтвознавчий нарис «Георгій Іванович Нарбут: нарис про життя і творчість» (Київ, 1959), фундаментальне альбомне видання «Георгій Нарбут» (Київ, 1983). З-поміж інших виділяється праця Святослава Гординського «Українські історики мистецтва про Юрія Нарбута і його школу», яка вийшла у Мюнхені (1983). Найчисельніше на виставці представлені публікації в періодичних виданнях, що дає змогу простежити динаміку рецепції творчості митця в європейському культурному просторі. Особливе місце в експозиції посідає часопис «Искусство» (1977. № 2) зі статтею відомого дослідника Сергія Білоконя.
Період відновлення державної незалежності України позначений активізацією інтересу до постаті митця, що відображено на сторінках ілюстрованого видання «Образотворче мистецтво». Зокрема, на виставці представлені випуски за 1997 рік (№ 1), 1998 рік (№ 1, 2), а також 2001 рік (№ 1). Говорячи про статті новітніх часів, варто виділити експонований передрук праці Георгія Лукомського «Вінок на могилу п’яти діячів мистецтва» (вперше надрукована в Берліні у 1922 р.) у київському часописі «Хроніка-2000» (2005. Вип. 61/62). Окрему групу експонатів становлять репродукції творів митця, опубліковані в журналах «Мистецтво» (1958. № 1), «Художник» (1975. № 7), а також тематичні поштові листівки. Важливою складовою виставки є енциклопедичні і довідкові видання. Фундаментальним внеском у сучасне нарбутознавство є видання «Нарбут: Студії. Спогади. Листи. Реконструкція знищеного 1933 року “Нарбутівського збірника”» (Київ, 2020), упорядковане С. Білоконем. Ця праця є ключовою для розуміння масштабу творчої спадщини майстра.
Запрошуємо науковців, студентів і всіх шанувальників українського мистецтва ознайомитися з матеріалами виставки.
