16 березня 2026 р. відійшла у вічність Луїза Іванівна Ільницька — видатна науковиця, чий внесок у розвиток вітчизняної бібліографістики та книгознавства залишив глибокий слід в історії української науки. Основні напрями наукової діяльності вченої — книгознавство, історія української бібліографії, історія книговидання.
Народилася 29 вересня 1939 р. у сім’ї вчителів Івана Демидовича та Антоніни Михайлівни Бабичів в с. Печеськи Хмельницької області. У 1961 р. закінчила українське відділення філологічного факультету Львівського державного університету імені Івана Франка. Працювала вчителем, коректором у видавництві. З 1970 р. працює у Львівській національній науковій бібліотеці України ім. В. Стефаника (тоді Львівській науковій бібліотеці ім. В. Стефаника АН УРСР): бібліотекар (1970-1972), старший редактор (1972-1974), головний бібліограф (1974-1988), завідувачка відділу наукової бібліографії (1988-2023), старший науковий співробітник відділу наукової бібліографії (2023-2025).
Луїза Ільницька є укладачкою понад 30 бібліографічних покажчиків гуманітарного профілю, зокрема, про Марка Вовчка, В. Стефаника, Р. Іваничука, Р. Федоріва, М. Ільницького, М. Гуменюка, упорядницею багатьох збірників наукових праць Львівської національної наукової бібліотеки України імені В. Стефаника.
Серед численних опублікованих праць вченої у наукових збірниках та журнальній періодиці привертають увагу: «Матеріали до бібліографії української книги, 1798–1916 рр.: історія створення картотеки (1945–1948) і проблеми видання» (1996), «Національна бібліографія в Україні: теоретичні і практичні аспекти» (1996, 2001), «До питання про банки даних з українознавства» (1998), «Концепція національної бібліографії у працях Ярослава Дашкевича» (2012), «Бібліографічна шашкевичіана (огляд бібліографічних джерел XIX—початку XXI ст.)» (2013), «Бібліографія української книги в Галичині, на Буковині, Закарпатті, Волині і в еміграції (1914–1939): науково-методичні засади створення видавничого проекту та його реалізація» (2019) та ін.
Вчена є ініціаторкою, керівником і співукладачкою широкомасштабних бібліографічних проєктів, які мають загальнонаціональне значення. Одне із них — дев’ятитомний «Репертуар української книги 1798-1916 рр.: матеріали до бібліографії» — археографічне видання цінної архівної пам’ятки — картотеки української книги 1798-1916 років, над якою після Другої світової війни працювали бібліографи Бібліотеки АН УРСР та її філії у Львові. Видання здійснене під науковим керівництвом професора Я. Дашкевича впродовж 1995-2006 років. Другим проєктом є шеститомне видання бібліографії під назвою «Українська книга в Галичині, на Буковині, Закарпатті, Волині та в еміграції, 1914–1939». Цей покажчик є єдиним в Україні і, мабуть, у світі базовим джерелом, яке реєструє в повному обсязі західноукраїнську та українську еміграційну книгу міжвоєнної доби. Обидва проєкти є цінною і надзвичайно вагомою складовою повної національної бібліографії.
Підсумком вивчення західноукраїнської і західноукраїнської еміграційної книги 1914-1939 років є підготовлений Л. Ільницькою збірник наукових праць «Реабілітована історією: західноукраїнська та українська еміграційна книга міжвоєнної доби», у якому представлені книгознавчі студії співробітників відділу наукової бібліографії.
Дослідниця підготувала до видання цінний архівний документ — протокол наради, присвяченої складанню бібліографії української книги 1798-1914 років, яка відбулася в Бібліотеці Академії наук УРСР в 1945 р. (1991), а також підготувала перевидання бібліотекою важливого книгознавчого видання — журналу «Бібліологічні вісті», 1924-1930 (1999-2000), який є бібліографічною рідкістю.
Л. Ільницька була дійсним членом Наукового товариства імені Шевченка в Україні та головою комісії з книгознавства і бібліографії НТШ від часу її створення. Велику увагу вчена приділяла дослідженню бібліографічної спадщини Наукового Товариства імені Шевченка у Львові, а також упорядкувала кілька збірників наукових праць з історії книгознавства та бібліографії в НТШ. Це, зокрема: «Бібліотека НТШ — книги і люди» (1996), «Іван Омелянович Левицький» (2002), «Бібліографічна комісія наукового товариства імені Шевченка у Львові (1909-1939): напрями діяльності та постаті» (2010).
Луїза Іванівна є авторкою унікального історико-книгознавчого жанру: історії першодруків знакових для української культури книг. У цьому жанрі написані дві книги: “Русалка Дністровая” (1837) у бібліотеках і музеях світу» (2007), та «Перше видання ”Енеїди” (1798) І. П. Котляревського у бібліотеках, музеях, архівах світу» (2020), а також ґрунтовне дослідження про історію збережених у світі примірників першого видання «Кобзаря» Т. Шевченка (1840), яке опубліковане у першому томі «Альманаха бібліофілів» (2015). Ці розвідки базуються на скрупульозних архівних та бібліотечних розшуках, у них простежено шляхи книги до читача, рідкісні деталі формування читацьких і бібліофільських зібрань, а також міжнародні культурні та книгарські взаємовпливи у Європі першої половини XIX ст.
Л. Ільницька одержала нагороду ім. Миколи і Володимири Ценків за рукопис праці «Руська Трійця» (1993), почесну відзнаку Української Бібліотечної Асоціації (2008). Нагороджена орденом «За заслуги» ІІІ ступеня (2011) та грамотою Верховної ради України (2023).
Про науковий доробок вченої писали М. Вальо, Н. Рибчинська, М. Кривенко, Т. Добко, С. Когут. У 2009 р. вийшов друком біобібліографічний покажчик Л. Ільницької, який уклали Н. Кошик і Л. Кужель.
Масштаб і вагомість копіткої праці Луїзи Ільницької з метою збереження національної пам’яті залишить глибокий слід в історії української бібліографістики і книгознавства.
Вічна їй пам’ять!
