Українська – Львівська національна наукова бібліотека України імені В. Стефаника

Кві

2026

БОРИС ГРИГОРОВИЧ ВОЗНИЦЬКИЙ (1926–2012) – ВАРТОВИЙ ПАМ’ЯТІ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

Борис Григорович Возницький народився 16 квітня 1926 р. у селі Ульбарів (нині – с. Нагірне Дубенського р-ну Рівненської обл.). Початкову освіту здобув у Дубенській загальноосвітній школі. У юнацькі роки брав участь у національно-визвольних змаганнях як зв’язковий УПА. У 1944 р. був мобілізований до лав радянської армії і зарахований до штрафної роти. Беручи участь у наступальній операції «Багратіон» проявив неабияку мужність, став одним із трьох бійців, які вижили в боях (із загального складу підрозділу в 60 осіб). За бойові заслуги нагороджений медаллю «За відвагу». У повоєнний період Б. Возницький здобув фахову освіту у Львівському училищі прикладного та декоративного мистецтва імені Івана Труша, а згодом – у Ленінградському інституті живопису, скульптури та архітектури імені І. Ю. Рєпіна. Попри ґрунтовну художню підготовку, він обрав шлях мистецтвознавця і присвятив усе життя збереженню та популяризації культурної спадщини України.

За десятиліття самовідданої праці та безпосередньої участі Б. Возницького врятований величезний масив культурних цінностей, зібрано понад 35 000 експонатів. Визначним учинком науковця стало відкриття для світової спільноти генія барокової скульптури Іоана-Георгія Пінзеля і врятування його творів від фізичного знищення. Попри ідеологічний тиск і бюрократичні перепони радянського режиму, завдяки непохитній волі він успішно реалізував багато проєктів. Під його керівництвом фондосховища Львівської картинної галереї зросли з 11 000 одиниць збереження (у 1962 р.) до понад 62 000 одиниць, розміщених сьогодні у 20 музейних спорудах. Особливе місце в його діяльності посів порятунок замків «Золотої підкови». Держава належно оцінила досягнення вченого: у 1990 р. він став лауреатом Національної премії України імені Тараса Шевченка, а у 2001 р. відзначений орденом «За заслуги» II ступеня. У 2005 р. Б. Возницькому присвоїли найвище звання – Герой України. Життя Б. Возницького трагічно обірвалося 23 травня 2012 р. Постать ученого стала взірцем безкомпромісного служіння національній культурі, а його діяльність заклала фундамент для розвитку сучасної музейної справи в Україні.

З нагоди 100-річчя від народження Бориса Григоровича Возницького співробітники Інституту досліджень мистецьких бібліотечних ресурсів Львівської національної наукової бібліотеки України імені В. Стефаника підготували тематичну книжково-ілюстративну виставку. На ній презентований і науковий доробок самого Б. Возницького, і широкий спектр досліджень, присвячених його багатогранній діяльності.

Передусім це видання, що репрезентують результати багаторічної діяльності Б. Возницького зі збереження культурної спадщини і розбудови музейної мережі. Серед них – каталог «Олеський замок» (Львів, 1977) і фотонарис «Каплиця Боїмів у Львові» (Львів, 1979). На окрему увагу заслуговує науковий каталог «Львівська галерея мистецтв: Палац Потоцьких» (Львів, 2006), який розкриває колекцію західноєвропейського мистецтва у відродженій резиденції. Експозиційний ряд доповнюють матеріали, що ілюструють підтримку Б. Возницьким сучасного мистецького процесу, зокрема каталог виставки «Живопис: Петро Сипняк, Орест Скоп, Василь Федорук» (Львів, 1991).

Чільне місце на виставці посідають фундаментальні дослідження Б. Возницького. Це – монографія «Микола Потоцький староста Канівський та його митці: архітектор Бернард Меретин і сницар Іоан Георгій Пінзель» (Львів, 2005), альбом «Іоанн Георг Пінзель: скульптура: перетворення» (Київ, 2007), у якому автор не тільки аналізує творчість митця, а й візуалізує його геній через багатий ілюстративний ряд.

Постать Б. Возницького як видатного музейника і науковця перебувала у центрі уваги дослідників ще за його життя. Важливе місце в експозиції посідає одна з перших життєписних праць – книга В. Грабовського «Борис Возницький» (Львів, 2000) із серії «Славетні галичани». Життєвий шлях і багатогранна діяльність крізь призму трагічної загибелі осмислені у виданні В. Пилип’юка та Р. Лубківського «Володар кам’яного персня: Борис Возницький» (Львів, 2012). Узагальнює життєвий шлях ученого «Борис Возницький: бібліографічний покажчик» (уклад. О. Максименко, Львів, 2016). Структура покажчика, що налічує 806 позицій, відображає специфіку його діяльності та складається з двох основних масивів: друкованих праць Б. Возницького і літератури про його особистість.

Представлені на тематичній книжково-ілюстративній виставці матеріали допомагають глибше проаналізувати визначальну роль Бориса Григоровича Возницького у становленні сучасної української мистецтвознавчої науки і його винятковий внесок у порятунок національної культурної спадщини.

Кві

2026

Урочисте відкриття пленерної виставки «Україна на картах XVII–XX століть із фонду Бібліотеки Наукового товариства імені Шевченка»

16 квітня 2026 року перед головним корпусом Бібліотеки відбулося урочисте відкриття пленерної виставки «Україна на картах XVII–XX століть із фонду Бібліотеки Наукового товариства імені Шевченка». Подія приурочена до 134-ї річниці заснування цієї першої національної наукової книгозбірні України.

У короткій промові генеральний директор Бібліотеки Василь Ферштей наголосив, що цьогорічні урочистості збігаються з першою річницею ухвалення доленосної Постанови Президії НАН України № 131 від 16.04. 2025 р. «Про історичну інституційну спадкоємність Львівської національної наукової бібліотеки України імені В. Стефаника». Очільник установи підкреслив, що цей документ офіційно засвідчив роль Бібліотеки як правонаступниці Наукового товариства імені Шевченка у справі цілісного збереження унікальної документальної спадщини та історичних колекцій, закріпивши тяглість академічних традицій.

Василь Ферштей також подякував меценатам – родинам Олександра Свіщова та Юрія Котика, чия фінансова допомога дозволила створити цю святкову масштабну виставку.

Свято було продовжено у читальній залі імені Тетяни та Омеляна Антоновичів. Генеральний директор Василь Ферштей привітав усіх учасників заходу та почесних гостей:

Зіновія Назарчука, академіка НАН України, доктора фізико-математичних наук, професора, голову Західного наукового центру НАН України і МОН України;
Романа Кушніра, академіка НАН України, доктора фізико-математичних наук, професора, голову Наукового товариства імені Шевченка;
Ігора Соляра, доктора історичних наук, професора, директора Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України;
Євгена Нахліка, академіка НАН України, доктора філологічних наук, професора, дійсного члена Наукового товариства імені Шевченка, директора Інституту Івана Франка НАН України;
Миколу Княжицького, народного депутата України, державного діяча;
Олега Синютку, політика, державного діяча;
Данила Ярему, мецената, громадського діяча, почесного консула Франції у Львові;
Бориса Білинського, доктора медичних наук, професора, дійсного члена Наукового товариства імені Шевченка;
Степана Давимуку, мецената, громадського діяча, доктора економічних наук, професора;
Юрія Котика, мецената, громадського діяча, голову правління міжнародної громадської організації «Культурно-дослідницький центр України та Китаю»;
Олександра Свіщова, мецената, громадського діяча, радника голови Львівської обласної ради, президента ватерпольного клубу «Динамо» (Львів).

Центральною подією та справжньою окрасою урочистостей стала ґрунтовна доповідь Тараса Огородника – кандидата наук із соціальних комунікацій, старшого наукового співробітника та керівника кабінету картографії. Його виступ був присвячений презентації унікальної картографічної експозиції, розгорнутої в межах урочистостей. Доповідач детально зупинився на історичній цінності представлених карт, розкривши особливості формування цієї виняткової колекції.

Особливу увагу було приділено тяглості традицій, зокрема Тарас Огородник підкреслив, що фундамент представленої збірки був закладений ще у 1892 році Науковим товариством імені Шевченка.

З 1940 року ці безцінні картографічні пам’ятки стали невід’ємною частиною фонду нашої книгозбірні, де вони не лише зберігаються, а й активно досліджуються. Презентація дозволила присутнім глибше зрозуміти роль картографії у збереженні національної пам’яті та наукової спадщини України.

Василь Ферштей підтримав висновки доповідача, зауваживши, що наукова тяглість є фундаментом розвитку інституції та наголосив, що збереження цих скарбів отримало належне законодавче підґрунтя саме завдяки офіційному визнанню статусу установи. Він висловив глибоку вдячність усім, хто посприяв ухваленню Постанови Президії НАН України «Про історичну інституційну спадкоємність ЛННБ України імені В. Стефаника».

Особливі слова вдячності за державницьку позицію та підтримку цієї ініціативи були адресовані присутнім академікам НАН України Зіновію Назарчуку, Роману Кушніру, Євгену Нахліку, а також члену-кореспонденту НАН України Ігорю Соляру. За словами очільника Бібліотеки, така консолідація зусиль наукової спільноти дозволила на офіційному рівні зафіксувати історичний зв’язок сучасної інституції з науковою та культурною спадщиною НТШ.

Від імені колективів ЛННБ України імені В. Стефаника та НБУ імені В. І. Вернадського генеральний директор Василь Ферштей висловив щиру вдячність народному депутату України Миколі Княжицькому за системну підтримку та відстоювання інтересів цих двох провідних національних книгозбірень. Завдяки його послідовним зусиллям та роботі Комітету гуманітарної та інформаційної політики вдалося забезпечити збільшення обсягів державного фінансування для обох інституцій, що гарантує їх стабільну роботу, зміцнення матеріальної бази та надійне збереження унікальних фондів. Така державницька позиція у підтримці наукових установ є вагомим внеском у розвиток інтелектуального потенціалу України та захист національного надбання в надскладний час.

На знак подяки Василь Ферштей вручив високим гостям квитки «Почесний читач» Бібліотеки, а також найновіші наукові видання нашої Установи.

Важливою частиною урочистої події стала передача результатів наукового опрацювання знакового приватного зібрання. Громадському діячеві, почесному консулу Франції у Львові (2011–2024 рр.) Данилові Яремі генеральний директор Бібліотеки передав описи (№ 1–3) систематизованих матеріалів із приватної збірки Патріарха Київського і всієї України УАПЦ Димитрія (о. Володимира Яреми). Масивний корпус цінних рукописних документів, що налічує 36 363 аркуші, був детально систематизований та науково описаний фахівцями відділу рукописів, що дозволило ввести ці унікальні першоджерела у науковий обіг.

Генеральний директор висловив щиру вдячність панові Данилу та всій його родині за щедрий дар — передану книгозбірню Патріарха та унікальні архівні документи, які мають виняткове значення для національної культури.

Окрасою урочистостей став подарунок пана Степана Давимуки. Відомий львівський науковець та меценат передав до фонду Бібліотеки 55 мистецьких фотографій авторства Володимира Паньківа — талановитого фотохудожника, журналіста та активного громадського діяча. Світлини, створені під час його подорожі країнами Скандинавії, є не лише цінним мистецьким доробком, а й важливою частиною візуальної історії, що тепер зберігатиметься у національній книгозбірні.

Під час заходу Почесною грамотою Президії НАН України за багаторічну плідну наукову діяльність та вагомі здобутки у царині біобібліографістики був відзначений Костянтин Михайлович Курилишин – кандидат історичних наук, старший дослідник, завідувач відділу україніки Львівської національної наукової бібліотеки України імені В. Стефаника. Висока нагорода стала визнанням його значного внеску в українську історичну науку та результатом підготовки низки ґрунтовних праць, присвячених системному дослідженню української періодики.

Після завершення урочистої частини учасники заходу мали можливість ознайомитися з унікальними архівними, книжковими та мистецькими документами, представленими у виставковій залі Бібліотеки. Зокрема, працівники установи підготували експозицію «Великодні поштівки з архіву Ірини та Ігоря Калинців», яка репрезентує тяглість національних традицій через призму приватного листування та художньої листівки.

Виставка цінних пам’яток з історичної колекції Юзефа Максиміліана Оссолінського представила раритетні видання, що заклали фундамент однієї з найдавніших книжкових збірок Львова та низку унікальних рукописних документів.

Також присутні з великим зацікавленням оглянули масштабну документальну виставку «Спадкоємність», приурочену до 150-річчя від дня народження Мирона Кордуби (1876–1947) – видатного історика, археографа, публіциста, педагога, громадського діяча, члена Наукового товариства імені Шевченка.

Висловлюємо вдячність усім учасникам урочистостей за увагу до науково-просвітницьких ініціатив Бібліотеки та сталий інтерес до її діяльності у сфері популяризації та введення у науковий і культурний обіг національної історико-культурної спадщини.

Кві

2026

Книжково-документальна виставка «Мирослав Бутрин (1926–2000). Життя, віддане бібліографії»

До 100-річчя від дня народження Мирослава Бутрина у читальному залі відділу бібліотекознавства розгорнуто книжково-документальну виставку, що всебічно репрезентує життєвий шлях, бібліографічну діяльність і науковий доробок визначного українського бібліографа і бібліографознавця.

Експозиція побудована за хронологічно-тематичним принципом і послідовно розкриває основні етапи життя вченого. Відвідувачі мають змогу простежити його життєпис від дитячих років – через драматичні події воєнного часу, військову службу та навчання – до становлення як бібліографа, науковця і викладача у Львові. Важливим елементом виставки є унікальні світлини, що відображають родинне середовище, роки навчання, професійну діяльність ученого.

Народився Мирослав Бутрин 11 квітня 1926 року в селі Стегниківці Тернопільського району в родині заможних селян Левка та Якилини Бутрин. Його земляк, український історик Богдан Чорномаз, у книжці «Нарис історії села Стегниківці», представленій на виставці, згадує про спілкування з паном Мирославом і наголошує, що вся родина Бутринів користувалася заслуженим авторитетом і повагою серед односельців. Батько вченого був активним громадським діячем, очолював сільську «Просвіту». Дідусь Степан Бутрин пішов добровольцем в Українську Галицьку Армію. Його фотографію на початку 1990-х М. Бутрин передав до редакції «Літопису Червоної Калини», де її невдовзі оприлюднили (№ 7/9 за 1993 рік).

На виставці представлено фото батьків і сестер бібліографа, а також світлину з періоду його навчання у Тернопільській українській гімназії; спогади про цей час вміщено в «Ювілейній книзі Української гімназії в Тернополі, 1898–1998» (Тернопіль; Львів, 1998), що є частиною експозиції.

Від березня 1944 до жовтня 1950 року життя М. Бутрина пов’язане з військовою службою й здобуттям медичного фаху. Відтак він працює в обласній санепідемстанції (до 1958-го). Як згадує донька Галина Кулай, отримати вищу медичну освіту не вдалося: у Ленінградській військово-медичній академії, куди він мав намір вступити, його розглядали як особу з окупованої території.

Упродовж 1951–1957 років М. Бутрин навчається у Львівському державному університеті на філологічному факультеті. Від 1962 року працює в Науковій бібліотеці цього університету, де обіймаючи посаду головного бібліографа, а від 1976 року – завідувача науково-бібліографічного відділу. У 1960-х роках укладає персональні бібліографічні списки про Олександра Серафимовича, Антона Макаренка, Михайла Коцюбинського та Максима Рильського; згодом збирає бібліографічні джерела до вивчення життя і творчості Івана Нечуя-Левицького, Леоніда Глібова, Юрія Федьковича, Василя Щурата та Марка Черемшину; публікує розвідки про Леся Мартовича, Агатангела Кримського, Наталію Кобринську, Теодора Микитина; готує два видання пам’ятки «Бібліографічні посібники з української літератури і мови» (1964, 1971) та ґрунтовний покажчик «Мова і стиль українських письменників» (1966), експонований на виставці. Окреме місце у доробку вченого посідають укладені у співавторстві з Віталієм Кутиком довідники про письменників – лауреатів тогочасних державних премій (1980, 1982).

На виставці представлено автореферат дисертації «Цензурні переслідування української літератури в Галичині 70–90-х років XIX ст.», подану на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук (Львів, 1971), якій передували багаторічні дослідження історії цензури в умовах Австро-Угорської монархії. Результати цих студій відображено у розвідці «До історії австрійської цензури», опублікованій у журналі «Архіви України» (1970, № 5), а також у низці статей про цензурну історію журналів «Світ» і «Народ», збірок «Молот» і «Дзвін», газети «Учитель» в «Українському літературознавстві». Окремі публікації фіксують факти заборони творів Івана Франка та Михайла Павлика.

Окремий розділ експозиції присвячено франкознавчій бібліографії — напряму, якому М. Бутрин віддав багато років наполегливої праці, починаючи від середини 1970-х років. Учений здійснив ґрунтовне дослідження франківської метабібліографії за 1882–1975 роки і підготував цикл бібліографічних списків «Франкознавство за … рік» (1977–1988), опублікованих у журналі «Українське літературознавство». Ці публікації стали своєрідним літописом франкознавчих студій: у них зосереджено відомості про нові видання творів класика та матеріали про нього, систематизовані за тематичними розділами — від критичної літератури до художніх інтерпретацій і хронікальних повідомлень.

У статті «Стан і завдання сучасної франкознавчої бібліографії» дослідник підсумував її розвиток і окреслив перспективи подальших студій («Українське літературознавство». 1983. Вип. 40). Покажчик «Франкознавство у Львівському університеті (1945–1981)» (Львів, 1984), укладений за його участю, відображає динаміку наукових студій у провідному академічному осередку.

Вагоме місце в наукових зацікавленнях М. Бутрина посідала історія України. Він активно долучився до підготовки краєзнавчого бібліографічного покажчика «Історія міст і сіл Львівської області» (Львів, 1977); підготував кілька тематичних списків, зокрема про Коліївщину. Бібліограф ретельно відстежував художні твори, присвячені минулому українському народу. Його переліки української художньої історичної літератури збагатили перші видання «Історії України» Івана Крип’якевича (1991, 1992). Згодом результати своїх напрацювань вчений втілив в окремій книжці – «Історія України в українському красному письменстві: матеріали до бібліографічного покажчика» (Львів, 1995).

Вагомий внесок М. Бутрина у бібліографування української періодики. Він долучився до створення зведеного каталогу газет і журналів періоду 1917–1921 років, що зберігаються у збірках Львова, а також став укладачем покажчика «Бібліографія періодичних видань Львівської області за 1939–1965 рр.» (1970), експонованого на виставці. У подальших наукових розвідках дослідник звертався до проблем типології покажчиків періодики та ролі бібліографічної інформації у пресі.

Окрему увагу привертає розділ, присвячений співпраці М. Бутрина зі Львівською національною науковою бібліотекою України імені В. Стефаника. Він рецензував бібліографічні видання, зокрема покажчик «Львівська державна наукова бібліотека за 25 років, 1940–1965» (Львів, 1965), брав участь у конференціях, організованих у бібліотеці, та активно публікувався в наукових виданнях.

На виставці експоновано конференційний збірник «Українська періодика: історія і сучасність» (Львів, 1993) із текстом доповіді «Бібліографічна інформація на сторінках української преси в Галичині 20–30-х рр. ХХ ст.»; видання «Українська журналістика в іменах» (Львів, 1995) з енциклопедичними матеріалами про визначних діячів української культури — Миколу Голубця та Василя Короліва-Старого; матеріали конференції «Теоретичні та організаційні проблеми формування репертуару української книги та періодики» (Львів, 1996) із дослідженням М. Бутрина «Українська книгознавча періодика».

В експозиції також широко репрезентовано праці з історії бібліографії, зокрема книготорговельної. Представлено публікації про бібліографічну діяльність Наукового товариства імені Т. Шевченка, зокрема: «Книготорговельна бібліографічна інформація у Науковому товаристві ім. Т. Шевченка у Львові», оприлюднена у матеріалах круглого столу «Бібліотека Наукового товариства імені Шевченка: книги і люди» (Львів, 1996); «Роль НТШ у розвитку української бібліографії», надрукована в матеріалах наукового симпозіуму «Т. Шевченко і українська національна культура» (Львів: Світ, 1990); «“Матеріали до української бібліографії” в бібліографічній діяльності НТШ» у продовжуваному збірнику «Поліграфія і видавнича справа» (1997. Вип. 32). Низка статей присвячена життю і діяльності українських бібліографів, передусім його вчителя – Федора Максименка.

Важливе місце у науковій спадщині М. Бутрина і на виставці посідають праці, в яких комплексно висвітлено генезу й етапи її розвитку від першої половини ХІХ до середини ХХ століття, проаналізовано джерельну базу, типологічні особливості бібліографічної інформації та роль каталогів і періодики в розвитку книговидання і книгопоширення. Від 1987 року вчений систематично публікував статті про видавничо-книготорговельну бібліографію на сторінках «Поліграфії і видавничої справи». Уже після смерті автора (29 травня 2000 року) колеги з кафедри книгознавства і комерційної діяльності Української академії друкарства сприяли виходу у світ навчального посібника «Українська книготорговельна бібліографія» (Київ, 2003).

Завершують експозицію матеріали про відомого бібліографа і науковця – статті в енциклопедіях і довідниках, наукові та науково-популярні публікації в періодичних і продовжуваних виданнях, поетичні тексти, а саме – вірш Миколи Старовойта з промовистою назвою «Глибина». Вагомим підсумком осмислення життєвого шляху і наукової спадщини М. Бутрина стало видання біобібліографічного покажчика, що побачив світ до його 90-річчя в Українській академії друкарства (укладач – Ольга Стадник, науковий редактор – Оксана Левицька). У ньому всебічно висвітлено життєпис і науковий доробок ученого, який упродовж 1979–1998 років працював на кафедрі книгознавства та організації книжкової торгівлі, а також подано спогади його учнів і колег.

Виставка до 100-річчя від дня народження М. Бутрина є виявом глибокої шани до вченого, чий науковий доробок назавжди вписаний в історію української бібліографії. Його праці й нині залишаються вагомим джерелом знань для дослідників, а постать вражає високим професіоналізмом та відданістю обраній справі.

Кві

2026

Україна на картах XVII-XX століть із фонду Бібліотеки Наукового товариства імені Шевченка

Шановні друзі!

Запрошуємо Вас на відкриття пленерної виставки “Україна на картах XVII-XX століть із фонду Бібліотеки Наукового товариства імені Шевченка”.

Заснована 13 березня 1892 року, Бібліотека Наукового товариства імені Шевченка була покликана обʾєднувати та зберігати надбання української культури, історії та мови. Вона стала інтелектуальною скарбницею і джерельною базою для національної науки.

Картографічна збірка Наукового товариства імені Шевченка, започаткована ще 1892 року, з 1940 року стала невід’ємною частиною фонду сучасної Львівської національної наукової бібліотеки України імені В. Стефаника.

Презентовані картографічні документи дають уявлення про історію формування території України.

Програма заходу

16 квітня 2026 року

15:00 — відкриття пленерної виставки (перед головним корпусом Бібліотеки)
15.15 — презентація експозиції (читальна зала імені Тетяни та Омеляна Антоновичів)

Місце проведення — Львівська національна наукова бібліотека України імені В. Стефаника, вул. Стефаника, 2

Експозиція підготовлена за фінансової підтримки родин Олександра Свіщова та Юрія Котика.

Запрошуємо відкрити для себе унікальну картографічну спадщину Наукового товариства імені Шевченка!

Кві

2026

Великодні поштівки з архіву Ірини та Ігоря Калинців

З нагоди Великодня у виставковому залі ЛННБ України ім. В. Стефаника (вул. Стефаника, 2, перший поверх) експонуються великодні листівки з архіву ІРИНИ ТА ІГОРЯ КАЛИНЦІВ.

На виставці представлено мистецьки оформлені великодні поштівки, зокрема й авторські листівки відомих художників, що вирізняються індивідуальними художніми рішеннями та містять привітання зі святом Воскресіння Христового. Поштівки поєднують традиційні сюжети з релігійними мотивами — зображеннями Ісуса Христа, храмів, а також народними символами (писанки, паски, вербові гілки, весняні квіти, курчата, зайці) й етнографічними елементами (народний одяг, обрядові сцени, краєвиди).

Окрім іконографічного матеріалу, важливе значення мають рукописні тексти листівок, які відображають особисті зв’язки Ірини Стасів-Калинець (1940-2012) — української публіцистки, поетки та депутатки Верховної Ради України, і Ігоря Мироновича Калинця (1939-2025)— поета і прозаїка. Вони виконують важливу комунікативну функцію, засвідчуючи контакти з родичами, близькими друзями, знайомими, а також представниками видавництв, редакцій і державних установ.

Особливу історико-культурну цінність становлять поштівки, пов’язані з періодом політичного ув’язнення діячів дисидентського руху та активістів українського національного руху Ірини та Ігоря Калинців у радянських таборах. Ці матеріали передають специфіку святкування Великодня в умовах ідеологічного тиску радянської влади.

Експоновані поштівки родини Калинців є важливим джерелом для дослідження історії культурного опору та приватного життя української інтелігенції ХХ століття. Вони сприяють реконструкції не лише святкових практик, а й ширших соціокультурних процесів, пов’язаних із боротьбою за збереження національної ідентичності.

Кві

2026

Привітання Генерального директора ЛННБ України ім. В. Стефаника з Великоднем

Кві

2026

Хранитель національних скарбів: Іларіон Свєнціцький у служінні українській культурі. (До 150-річчя від дня народження)

Іларіон Семенович Свєнціцький (1876 – 1956) – видатний український філолог-славіст, мистецтвознавець та багаторічний очільник Національного музею у Львові. Його постать стала символом цілої епохи в науці, адже він не лише професійно досліджував українську філологію, етнографію та фольклористику, а й активно популяризував слов’янську літературу, відкриваючи українському читачеві класику болгарського, польського, сербського та хорватського письменства.

Наукова сфера зацікавлень ученого вражає своєю всеосяжністю: від етнографії та фольклористики до палеографії та музеєзнавства. Особливу увагу він приділяв книгознавству, здійснивши ґрунтовне наукове опрацювання та бібліографічний опис рідкісних фондів львівських книгозбірень, зокрема унікальних рукописів та стародруків. Як авторитетний знавець рукописних і друкованих пам’яток, І. Свєнціцький відіграв ключову роль у розбудові бібліотечної мережі Львова. Він заклав фундамент книгозбірні Національного музею, створивши базу для фахових мистецтвознавчих досліджень, опікувався комплектуванням слов’янознавчої бібліотеки при університетській кафедрі славістики, а також дбав про наповнення філологічного фонду у відділі мовознавства Інституту суспільних наук АН УРСР у Львові (тепер – Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України). Велика наукова спадщина вченого не втрачає своєї актуальності, залишаючись незамінним підґрунтям для сучасних дослідників історії, філології та культури.

Церковно - и русско-славянскія рукописи Публичной Библіотеки Народнаго Дома во Львовҍ. С.-Пб:, 1904.

Опис рукописів Народного Дому з колєкції Ант. Петрушевича: [У 3 ч.]. Українсько-Руський Архив.Т.1. Львів, 1906. Ч. 1.

Про музеї та музейництво: (Нариси і замітки). Львів, 1920.

У справі музейних збірок Ставропіґії і Народнього Дому. Львів, 1929.

Початки книгопечатаня на землях України: в пам’ять 350-літя першої друкованої книжки на Україні у Львові 1573-4 р. [Жовква], 1924.

Wystawa Lwoskich Drukόw Ukraińskich XVI–XVIII ww. w Ukraińskiem Nacjonalnem Museum we Lwowie dla Uczestników urоczystości 100-lecia Ossolineum Zjazdu Bibliotekarzy i Bibljofilόw polskich urządzona. Lwόw , 1928.

Ікони Галицької України XV–XVI віків. Львів, 1929.

Дещо про джерела іконописної техніки в статті В.Пещанського / Пещанський Володимир і Іларіон Свєнціцкий. Іконописна техніка та її джерела. Львів, 1932.

Rachunki robót malarskich i rzeżbiarskich w katedrze sw. Jura we Lwowie w latach 1768-1779. Lwów, 1938.

Бойківський говір села Бітля. Записки Наукового Товариства ім. Шевченка. Львів, 1913. Т. 114. Кн. 2.

Нариси з історії української мови. Львів, 1920.

Шкільна освіта духовних кандидатів в рр. 1756 - 1788. Українсько-руський архив: Матеріяли до історії галицько-руського шкільництва XVIII і ХІХ вв. Львів, 1909. Т. 4.

Різдво Христове в поході віків: (Історія літературної теми й форми). Львів, 1933.

Суспільне тло творчости Івана Франка. Львів, 1930. (Відбитка).

Данте - любови співець бесмертний. Львів, 1922 .

Загальна характеристика наукової діяльности академика Кирила Студинського. Львів, 1928.

Арханггєлови вѣщания Марiи" і благовіщенська містерія: (Проба літературної теми). Львів,1907. (Відбитка).

Похоронне голосіння і церковно-релігійна поезія: (Студія над розвитком мотивів народної словесності). Львів, 1910. (Відбитка).

Завдяки активній громадській позиції та широким міжнародним контактам, Іларіон Свєнціцький перетворив своє спілкування з колегами, письменниками та діячами культури на дієвий інструмент поповнення львівських книгозбірень.

Багата приватна книгозбірня вченого на сьогодні не зберегла своєї цілісності, проте значна її частина поповнила фонд відділу рідкісної книги ЛННБ України ім. В. Стефаника. У 1969 році родина професора передала до Бібліотеки 420 видань, де зібрано цінні слов’янські видання з історії, фольклористики, етнографії, лексикографії, раритетні періодичні видання. Пізніше надійшло до відділу рідкісної книги ще понад 1600 примірників цінних видань XIX – XX ст., які зберігаються окремою збіркою «СВЦ». Колекція Іларіона Свєнціцького – це значно більше, ніж просто підбірка фахової літератури. Вона є своєрідною картою професійного спілкування вченого. Значна кількість авторів, чиї наукові пошуки перетиналися з проблематикою досліджень І. Свєнціцького, особисто надсилали йому свої праці. Про це свідчать численні дарчі написи та автографи на колекційних примірниках. Такі інскрипти перетворюють звичайне видання на унікальне свідчення, професійної солідарності та обміну ідеями між провідними інтелектуалами того часу. Ці записи ілюструють високу залученість вченого в науковий процес: він одразу реагував на появу нових праць, рецензував їх та вводив у науковий обіг. Відтак, приватна бібліотека Іларіона Свєнціцького постає не просто зібранням книг, а живим архівом тогочасної культури книгообігу.

Антонович Дмитро (1877 - 1945) – громадсько-політичний діяч, історик мистецтва і театру. Діяч Центральної ради, за Директорії – голова української дипломатичної місії в Римі. Антонович Д. Із історії церковного будівництва на Україні / Українське історично-філологічного товариство в Празі. Прага, 1925. Вип. 1.

Кревецький Іван (1883 – 1940) - український історик, бібліограф, громадський діяч і журналіст, дійсний член і керівник бібліотеки НТШ. Кревецький І. З виборчого руху у східнїй Галичинї в 1848 р. (Вибір Івана Капущака). [Львів], [1905].

Курінний Петро Петрович (1894 - 1972) - історик, археолог, етнограф, музеєзнавець, організатор пам’яткоохоронної справи. Курінний П. Лаврські інтролігатори XVII–XVIII століття. Київ, 1926.

Онацький Євген (1894 – 1979) - український націоналіст, енциклопедист, журналіст і науковець, громадський діяч, член Української Центральної Ради. Onatsky E. Il Circolo Magico nelle credenze e negli usi del popolo ucraino. Roma, 1930. (Dalla Nuova antologia ; 16 Ottobre 1930).

Тершаковець Михайло (1883 – 1978) - історик літератури, доктор, педагог, почесний член НТШ. Тершаковець М. Причинки до життєпису Маркіяна Шашкевича та дещо із його письменської спадщини. [Львів], [1912].( Відбитка).

Сімович Василь (1880 – 1944) – визначний український мовознавець, культурний діяч, професор Українського Високого Педагогічного Інституту ім. Драгоманова у Празі, дійсний член НТШ, співробітник СВУ. Сімович В. Українські іменники чоловічого роду на –о в історичному розвитку й освітленні. Прага, 1929. (Відбитка).

Єфремов Сергій (1876 - 1939) - громадсько-політичний діяч, літературний критик, історик української літератури, академік ВУАН, дійсний член НТШ. Єфремов С. В тісних рямцях. Українська книга в 1798-1916 рр. Київ, 1926.

Ганцов Всеволод (1892 – 1979) – видатний український мовознавець, лексикограф, науковий співробітник ВУАН у Києві. Ганцов В. Діялектологічна класифікація українських говорів. Київ, 1923. (Відбитка).

Колесса Філарет (1871 – 1947) - етнограф, фольклорист, композитор, музикознавець і літературознавець. Основоположник українського етнографічного музикознавства. Колесса Ф. Баляда про дочку-пташку в слов’янській народній поезії. Kraków, 1937. (Відбитка).

Попов Павло (1890 - 1971) - літературознавець, мистецтвознавець, фольклорист, книгознавець. Попов П. М. Панегірик Крщоновича Лазарю Барановичу: невідоме Чернігівське видання 80-х років XVII в. Київ, 1927. (Відбитка).

Щербаківський Данило (1877 - 1927) - український етнограф, археолог, музейний діяч, дослідник українського народного мистецтва, дійсний член НТШ. Щербаківський Д. Золотарська оправа книжки в XVI - XIX століттях на Україні. Київ, 1924. (Відбитка).

Кві

2026

Угода про співпрацю між Львівською національною науковою бібліотекою України імені В.Стефаника та Товариством «Родинний союз Дідушицьких гербу Сас» (Польща)

25 березня 2026 р. відбулося підписання угоди між Львівською національною науковою бібліотекою України імені В.Стефаника та Товариством «Родинний союз Дідушицьких гербу Сас».

Генеральний директор Бібліотеки Василь Фершетей та голова Товариства Дідушицьких Матеуш Дідушицький і секретар Товариства Меланія Дідушицька скріпили підписами погоджені етапи співробітництва.

Наміри щодо цієї співпраці були висловлені під час святкування 200 літнього ювілею від дня народження Володимира Дідушицького (1825–1899) на урочистому відкритті виставки «Документальна спадщина родини Дідушицьких як складова історико-культурних фондів Львівської національної наукової бібліотеки України імені В. Стефаника».

Виставка загалом, як і окремі представлені на ній цінні документи, викликали значний інтерес відвідувачів та сприяли появі пропозицій щодо ширшого залучення цих матеріалів до наукового обігу.

З огляду на те, що найефективнішою формою забезпечення доступу широкого кола користувачів до цінних культурних пам’яток сьогодні є їх цифрове представлення в онлайн-просторі, співпраця Бібліотеки та Товариства розпочинається з реалізації проєкту «Консервація, цифровізація та опрацювання поторицького альбому (1870–1896)». Проєкт фінансово підтримує Міністр культури і національної спадщини Республіки Польща на кошти Фонду промоції культури.

Проєкт передбачає наукове опрацювання, консервацію та оцифрування цінної мистецької пам’ятки товариського життя галицької аристократії кінця XIX ст. – альбому «Спогади з поторицьких полювань», який містить низку оригінальних малюнків, автографів художніх творів знаних авторів 1870–1896 років.

Альбом «Спогади з поторицьких полювань», який зберігається в Інституті досліджень бібліотечних мистецьких ресурсів ЛННБ України імені В.Стефаника, у запланованій електронній версії, що стане результатом реалізації погодженого проєкту, невдовзі буде доступним для дослідження, вивчення, чи просто задоволення мистецьких потреб широкого загалу реципієнтів.

Бер

2026

Георгій Нарбут (1886 – 1920) – творчість видатного українського митця в книжках і періодичних виданнях

Георгій Іванович Нарбут народився 25 лютого (9 березня) 1886 р. на хуторі Нарбутівка (нині Сумська область) у давній козацько-шляхетській родині. Ранній етап формування світогляду юнака позначений глибоким зацікавленням геральдикою і мистецтвом шрифту. Після завершення навчання в Глухівській гімназії він переїхав до Санкт-Петербурга, щоб здобути професійну освіту. У 1907 р. навчався у приватній студії Єлизавети Званцевої, у 1909 р. удосконалював майстерність у Мюнхені під керівництвом Шимона Голлоші. Після повернення до Санкт-Петербурга став членом мистецького об’єднання «Світ мистецтва». Протягом 1910–1912 рр. створив низку знакових ілюстрацій до казок Г. К. Андерсена, байок І. Крилова, а також народних казок і дитячих пісень. Мюнхенський період став переломним у творчості Г. Нарбута: він відійшов від «московського стилю», зосередившись на естетиці ампіру. Вагомий вплив на трансформацію його графічної мови справило вивчення спадщини японських граверів, зокрема Кацусіки Хокусая й Кітаґави Утамаро.

З початком Української революції 1917 р. і розгортанням національно-визвольних змагань Г. Нарбут ухвалив доленосне рішення повернутися на батьківщину. Переїзд до Києва ознаменував новий етап його діяльності – розбудову національної мистецької школи й участь у створенні Української академії мистецтв, яку очолював у 1918–1920 рр. У київський період творчість Г. Нарбута була тісно пов’язана з розбудовою ідеологічного і візуального фундаменту української держави. Соціально-політичні трансформації часів Центральної Ради та Гетьманату Павла Скоропадського зумовили високий попит на розробку державної символіки та офіційної документації. У цьому контексті митець реалізував низку стратегічно важливих проєктів: створення ескізів грошових знаків, поштових марок, бланків, державних печаток, герба, а також моделі військового однострою. Фактично Г. Нарбут став фундатором цілісної графічної стилістики та дизайну української державності. Одним із найвагоміших здобутків митця у галузі книжкової графіки стала «Українська абетка» (1917), яку донині вважають еталонним зразком вітчизняного шрифтового мистецтва. Останнім масштабним задумом художника було ілюстрування «Енеїди» І. Котляревського, проте через передчасну смерть він встиг завершити лише одну ілюстрацію. Георгій Нарбут пішов із життя у віці 34 років 23 травня 1920 р. і був похований на Байковому кладовищі в Києві. Офіційною причиною смерті вважають тиф, хоча існують припущення щодо ймовірного насильницького втручання більшовицького режиму. Попри короткий життєвий шлях митець став визнаним законодавцем національної художньої традиції. Творча спадщина Г. Нарбута залишається невичерпним джерелом натхнення і фундаментальним орієнтиром для сучасних художників і дизайнерів.

До 140-ї річниці від народження видатного митця співробітники Інституту досліджень бібліотечних мистецьких ресурсів ЛННБ України ім. В. Стефаника підготували тематичну експозицію друкованих видань, присвячених життєвому і творчому шляху Г. Нарбута. Виставка охоплює ретроспективу мистецтвознавчих розвідок. Представлені: раритетне видання Володимира Січинського «Юрій Нарбут 1886–1920 рр.» (Краків; Львів, 1943), праці Платона Білецького, зокрема мистецтвознавчий нарис «Георгій Іванович Нарбут: нарис про життя і творчість» (Київ, 1959), фундаментальне альбомне видання «Георгій Нарбут» (Київ, 1983). З-поміж інших виділяється праця Святослава Гординського «Українські історики мистецтва про Юрія Нарбута і його школу», яка вийшла у Мюнхені (1983). Найчисельніше на виставці представлені публікації в періодичних виданнях, що дає змогу простежити динаміку рецепції творчості митця в європейському культурному просторі. Особливе місце в експозиції посідає часопис «Искусство» (1977. № 2) зі статтею відомого дослідника Сергія Білоконя.

Період відновлення державної незалежності України позначений активізацією інтересу до постаті митця, що відображено на сторінках ілюстрованого видання «Образотворче мистецтво». Зокрема, на виставці представлені випуски за 1997 рік (№ 1), 1998 рік (№ 1, 2), а також 2001 рік (№ 1). Говорячи про статті новітніх часів, варто виділити експонований передрук праці Георгія Лукомського «Вінок на могилу п’яти діячів мистецтва» (вперше надрукована в Берліні у 1922 р.) у київському часописі «Хроніка-2000» (2005. Вип. 61/62). Окрему групу експонатів становлять репродукції творів митця, опубліковані в журналах «Мистецтво» (1958. № 1), «Художник» (1975. № 7), а також тематичні поштові листівки. Важливою складовою виставки є енциклопедичні і довідкові видання. Фундаментальним внеском у сучасне нарбутознавство є видання «Нарбут: Студії. Спогади. Листи. Реконструкція знищеного 1933 року “Нарбутівського збірника”» (Київ, 2020), упорядковане С. Білоконем. Ця праця є ключовою для розуміння масштабу творчої спадщини майстра.

Запрошуємо науковців, студентів і всіх шанувальників українського мистецтва ознайомитися з матеріалами виставки.

«Українські історики мистецтва про Юрія Нарбута і його школу» (Мюнхен, 1983), обкладинка.

«Українська абетка. Малюнки Георгія Нарбута» (Харків, 2020), обкладинка.

Нарбут Г. «Фігура митця». Репродукція з книжки «Українська абетка» (Харків, 2020).

Нарбут Г. «Герб Нарбутів». Репродукція з книжки «Нарбут: Студії. Спогади. Листи. Реконструкція знищеного 1933 року “Нарбутівського збірника”» (Київ, 2020).

Нарбут Г. «Еней та його військо». Репродукція з книжки «Нарбут: Студії. Спогади. Листи. Реконструкція знищеного 1933 року “Нарбутівського збірника”» (Київ, 2020).

1of5

Бер

2026

Урочисте відкриття виставки «Еміль Коритко (1813–1839) – польський вигнанець, поет та етнограф. Символічне повернення на батьківщину»

26 березня 2026 року в Інституті досліджень бібліотечних мистецьких ресурсів Львівської національної наукової бібліотеки України імені В. Стефаника відбулося урочисте відкриття виставки «Еміль Коритко (1813–1839) – польський вигнанець, поет та етнограф. Символічне повернення на батьківщину».

Захід відкрив генеральний директор бібліотеки Василь Ферштей, який привітав учасників і представив почесних гостей:

– д-ра Лукаша Камінського, директора Національного інституту ім. Оссолінських у Вроцлаві;

– д-ра Марека Радзівона, Генерального консула Республіки Польща у Львові;

– д-ра Вікторію Маліцьку — уповноважену з міжнародної співпраці Національного інституту імені Оссолінських;

– д-ра Дороту Сідорович-Муляк — заступницю директора Національного інституту ім. Оссолінських з питань Національної бібліотеки Оссолінеум;

– Мажену Еву Краєвську — кураторку виставки, славістку, повноважну посланницю Міністерства закордонних справ Республіки Польщі.

У своїй промові Мажена Ева Краєвська представила концепцію виставки та розкрила основну її ідею.

Експозиція відкриває для відвідувачів постать Еміля Коритка — поета ХІХ століття, популяризатора польської культури та одного з перших польських дослідників словенської традиції. Під час навчання в університеті він долучився до діяльності інтелектуального підпілля, пов’язаного з Національним інститутом імені Оссолінських. У 1834 році Еміля Коритка разом із директором Оссолінеуму Константієм Слотвінським та іншими співробітниками було заарештовано, а в 1836 році його відправлено на заслання в Любляни. Перебуваючи у вигнанні, він не лише продовжував популяризувати польську культуру, а й активно займався етнографічними дослідженнями словенської літератури та фольклору.

Виставка покликана не лише вшанувати пам’ять дослідника, а й популяризувати багату культурну спадщину, яку він допоміг зберегти та осмислити, відкриваючи нові можливості для міжкультурного діалогу та наукової співпраці.

Відвідувачі мають змогу ознайомитися з рідкісними виданнями, архівними документами, а також працями, які відображають його внесок у дослідження традицій, звичаїв та усної народної творчості слов’янських народів. Зокрема, представлені уривки з приватного листування, рукописи, прижиттєві видання та публікації Коритка, а також матеріали, присвячені його життю і діяльності.

Під час відкриття виставки було наголошено на значенні наукової спадщини Еміля Коритка для розвитку етнографії та культурології, а також на його ролі у формуванні міжкультурного діалогу. Учасники заходу підкреслили, що його дослідження залишаються актуальними й сьогодні, зокрема в контексті збереження нематеріальної культурної спадщини.

Наприкінці заходу Генеральний консул Республіки Польща у Львові Марек Радзівон вручив директорові бібліотеки лист-подяку від директорки Міністерства закордонних справ Республіки Польща Генріки Мосціцької-Дендіс за організацію виставки, присвяченої життю та творчості Еміля Коритка. У відзнаці наголошено, що завдяки цій ініціативі ширше коло відвідувачів матиме змогу дізнатися не лише про його досягнення, а й про цінності, які він сповідував.

На завершення заходу Мажена Ева Краєвська подарувала бібліотеці два видання: свою поетичну збірку «Kilka nieoczekiwanych chwil» (2025) та матеріали конференції «W poszukiwaniu losu Polaka na wygnaniu: Emil Korytko (1813–1839) w Lublanie» (2019).

Виставку організовано в межах відзначення Року Юзефа Максиміліана Оссолінського — визначного діяча культури та засновника Оссолінеуму, у співпраці з Польським інститутом у Києві (Instytut Polski w Kijowie).

Запрошуємо всіх зацікавлених відвідати виставку, яка триватиме до 29 травня 2026 року.

Місце проведення: Інститут досліджень бібліотечних мистецьких ресурсів Львівської національної наукової бібліотеки України імені В. Стефаника (вул. Бібліотечна, 2).

Пропонуємо ознайомитися з фотозвітом події.

1of8

БОРИС ГРИГОРОВИЧ ВОЗНИЦЬКИЙ (1926–2012) – ВАРТОВИЙ ПАМ’ЯТІ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

Урочисте відкриття пленерної виставки «Україна на картах XVII–XX століть із фонду Бібліотеки Наукового товариства імені Шевченка»

Книжково-документальна виставка «Мирослав Бутрин (1926–2000). Життя, віддане бібліографії»

Україна на картах XVII-XX століть із фонду Бібліотеки Наукового товариства імені Шевченка

Великодні поштівки з архіву Ірини та Ігоря Калинців

Привітання Генерального директора ЛННБ України ім. В. Стефаника з Великоднем

Хранитель національних скарбів: Іларіон Свєнціцький у служінні українській культурі. (До 150-річчя від дня народження)

Угода про співпрацю між Львівською національною науковою бібліотекою України імені В.Стефаника та Товариством «Родинний союз Дідушицьких гербу Сас» (Польща)

Георгій Нарбут (1886 – 1920) – творчість видатного українського митця в книжках і періодичних виданнях

Урочисте відкриття виставки «Еміль Коритко (1813–1839) – польський вигнанець, поет та етнограф. Символічне повернення на батьківщину»

До відома користувачів

Каталог

ЛННБУ ім. В. Стефаника подовжує надання інформаційних послуг